Олександр Олесь - Поезії. Книга X, Олександр Олесь

зняв

І найкращу квітку з квітів

У обійми дужі взяв.

 

Заспівали поцілунки,

Чи озвались солов'ї,

Чи забрязкали дарунки

На палких руках її?

 

Хто це скаже? Хто це знає?

Тільки той, хто ходить в гай,

Хто в огні, як я, палає,

Хто закоханий украй.

 

18.05.1930

 

«Щоранку, як займеться сонце…»

 

 

Щоранку, як займеться сонце

І кине пасмо золоте,

Розчиниться нагло віконце

І личко чиєсь розцвіте.

 

І віченьки - сині волошки,

Всміхнуться до хмарок ясних,

І співи, як срібні струмочки,

Поллються із уст чарівних.

 

Сьогодні чогось мені тяжко,

Весь ранок дарма тебе жду.

І з ким ти всю ніченьку, пташко,

Співала в своєму саду?..

 

21.06.1928

 

«Як сарна, ти струнка і мила…»

 

 

Як сарна, ти струнка і мила,

Як сарна в лісі над струмком,

До тебе думка прудкокрила

Летить клекочучим орлом.

 

Цілує вітром слід твій ніжний

І плаче, стративши його,

Ти мрія, сон мій дивовижний,

Останній сон життя мого.

 

Як зачарований, у полі

Зриваю я тобі квітки,

Хоч знаю я, що ти ніколи

Не стиснеш боляче руки.

 

Хоч знаю я уже - до кого

Сміються віченьки ясні

І що тобі ніщо без його

Мої і квіти, і пісні.

 

19.07.1929

 

«Море, о море, приснись хоч мені…»

 

 

Море, о море, приснись хоч мені,-

Сповнене серце отрути...

О, коли б, хоч в короткому сні,

Зміг твою пісню почути.

 

Як я люблю твої співи, твій шум!

Як я тебе розумію!

Скільки мені ти приносило дум,

Як окриляло надію!

 

Перли мені ти на берег несло,

Срібним дощем обсипало,

Степом, садами, лугами цвіло,

В кобзу себе обертало.

 

Море, о море! Ти вернеш мені

Те, що недоля розбила.

З перлами разом у тебе на дні,

Знаю, лежать мої крила.

 

К. М. Г.

 

 

Що я бачу? Цвітом вишні

Ти обсипана в саду.

В срібну пряжу дні колишні

Я з сучасними спряду.

 

Я - юнак, ти - квітка в полі.

Я спинився на коні.

Усміх щастя, усміх долі

В душу падає мені.

 

Встав з коня, обняв, як зараз,

Ти тремтиш, як і тепер.

Сонце, співи, крики, галас...

Степ простори нам простер.

 

Перші промені кохання.

Я у тебе. Ти моя.

Хай дзвенить нам в час вінчання

Тільки пісня солов'я!

 

Що я бачу? Усміх жінки,

Шлюбний перстень, медальйон,

В косах срібні павутинки...

О, смішний осінній сон!

 

Але тихше: чуєш звуки,

Скрипка плаче, плачу я.

В серці пусто... Стисни руки!

Будь, о будь навік моя!

 

18.01.1922

 

П. Д.

 

 

Ви сказали кобзу взяти

І заграти пісню вам,

Ви по струнах погуляти

Велите старим рукам...

Трам-трам!

 

Це не кобза, це не руки...

Знаю, гратиму на глум.

Перервали струни муки.

Ліг на руки камінь - сум.

Бум-бум!

 

Але ваші ніжні очі

Обертають ночі в день,

Обертають в казку ночі,

Сльози - в струмені пісень...

Дзень-дзень!

 

І хоч пісню я востаннє

Кров'ю серця свого ллю,

Але виллю всі зітхання,

Всі надії, що гублю...

Люб-лю!

 

19.03.1921

 

«Хочеш ти, щоб пісню я для тебе склав…»

 

 

Хочеш ти, щоб пісню я для тебе склав

З запашних фіалок, з золотих купав,

Щоб її жмутами сонця переплів,

Напоїв росою, співом солов'їв.

 

Годі! З рук у мене випало перо...

Коломбіно, плаче твій старий П’єро.

 

Коломбіно! В серце ти заглянь моє...

Доля його люто вороном клює.

Як гвіздки - образи, як голки - жалі,

Як квітки зів'ялі - заміри мої.

 

Годі! З рук у мене випало перо...

Коломбіно, плаче твій старий П'єро.

 

25.04.1924

 

«Сьогодні стрілися, спинились…»

 

 

Сьогодні стрілися, спинились

І не зраділи, як колись...

Ми тільки мовчки подивились

І, не вклонившись, розійшлись.

 

І нецікаво... Я поему

Пишу в захопленні два дні,

А ти згубила діадему,

Яку знайшла колись в мені.

 

13.05.1919

 

«Щодня я без стежки блукаю…»

 

 

Щодня я без стежки блукаю

По горах, по темних лісах:

Усюди я щастя шукаю,

Що стратив в дитячих літах.

 

Шумлять мені пісню дерева,

Розказує казку трава.

Похилена низько додолу

Під снігом моя голова.

 

У всіх, кого тільки не стріну,

Питаю, де щастя моє.

Не дивиться квітка на мене,

Орел свою здобич клює.

 

Ось бачу: телята пасуться

За лісом на буйній луці,

Пастушка лежить в холодочку

З газетою в ніжній руці.

 

Волосся жмутами проміння

Горить на зеленій землі...

З шипшини зірвались пелюстки

І впали на личко її.

 

«Чи щастя мого не стрівала

Де-небудь на луках, в лісах?»

Антанта, конгреси, комуни

У неї в душі і очах.

 

Скидає вона окуляри

І кидає декілька слів...