Степан Іванович Наливайко - Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко

й таври-руси-поляни — вони ж коровичі-кравенці-українці — сповідували дгарму. Та й для деяких античних авторів скіфи-кравенці — найсправедливіший і найправедніший народ.

Трипільську культуру в Україні і рівночасну їй Хараппську культуру в Індії якраз і споріднює найбільше культ Священного Бика. Хараппські печатки знають три різновиди биків: махокша, укшан і ґаура. Найчастіше зображуваний махокша, інакше великий індійський бик: з горбом, сильним тулубом, розлогими рогами й довгою шерстю під шиєю, що звисає до передніх ратиць. Іноді в нього гірлянда на шиї — отже, його неабияк шанували. Із ним пов’язаний своєрідний елемент поховальної обрядовості: на 13-й день по смерті арія, когось із трьох вищих станів (брахмана, кшатрія чи вайш’ї), бика-махокшу таврували — ставили знак тризубця, потім відпускали на волю, і він міг безкарно пастися, де й скільки захоче.

Укшан, або укша (пор. англ. ох) менший за махокшу, безгорбий, але теж із розлогими рогами. Це звичайна тяглова тварина для запрягу й оранки, традиційний український віл. У ведах укшан везе колісницю, в якій сидить Уша — Вранішня Зоря. Укшан — ім’я Сонця, Місяця, Аґні-Вогню, Марутів (Мариці «Влес-книги», «вітри, Стрибожі внуки» «Слова»). Індійське воїнське ім’я Укшан — «Бик», «Цар» тотожне українському імені Оксен (жіночий варіант Оксена, Оксана — «Правителька», «Цариця»). Інше воїнське ім’я, Укшіта, тотожне українському прізвищу Оксюта. Санскр. Укшіта — «Ярий», «Повний снаги», звідки й слов’янське означення Шіви-Рудри-Рода — Ярило. Загальноскіфська святиня Ексампай, про яку пише Геродот, і містить у своїй назві укшан. Ексампай (укшан+пая «вода») означає «Бик-ріка», як і Гіпаніс — Південний Буг в античних авторів, на якому Ексампай стояв. Назва Гіпаніс (санскр. Ґу «бик»+пані «вода») тотожна назві Кубань — в античних авторів теж Гіпаніс (ТРС, 131–141).

Ґаура — короткорога, могутня, люта на вигляд тварина, іноді зображувана перед коритом чи яслами з кормом для вмиротворення її. Це дикий бик, тур, важко приручуваний. Саме з ним різні епоси порівнюють царів і могутніх воїнів, коли треба підкреслити ярість і бойову снагу. Шіва і його дружина у войовничих іпостасях мають імена Ґаура й Ґаурі — Тур і Туриця. У «Слові» воїнську доблесть означують епітети яр-тур і буй-тур. Gud, gut — «бик», відбите в етнонімах гуцули (гут+ул+и — «бичичі», «туричі») та сугуди-согди (су+гуд+и — «могутні бики»), шумерські клинописні тексти вживають якраз у значенні «богатир», «герой».

Тож усі три вищі стани (арії) давньоіндійського суспільства мали своїх биків: у брахманів — махокша, у кшатріїв — ґаура, у вайш’їв — укшан. Для кожного стану його бик і був головним об’єктом поклоніння. Загальна назва самця, бугая — санскр. вріша (хінді вріш), досл. «зрошувач», «запліднювач». Шіва має ім’я Вріш, тотожне язичницькому Влес, яким із прийняттям християнства означується святий Власій, покровитель худоби. Із вріш споріднене санскр. врішті — «дощ», «вода», основа вріш означає «осипати дарами» й «дощити» (пор. укр. роса, росити, зрошувати, а початкове в у санскриті, як і в українській, може випадати). Посилати дощ, отже, дарувати добробут, багатство — одна з функцій Вріши-Влеса. Бо він і Небесний Бик, що запліднює Корову-Землю своїм сім’ям-дощем. Тому Влес і стояв у Києві на березі Почайни. Санскритська назва сузір’я Тельця, під яким розміщена Давня Україна — Вріш, тобто Бик.

Тож зв’язки Києва й літописного Корсуня, кримських таврів і подніпровських русів не випадкові, вони споконвічні й неперервні. Недарма через тринадцять століть після Херсонеської присяги великий князь Володимир саме з Корсуня, колишнього Херсонесу, приніс до Києва християнство, привів християнських священиків і привіз християнські регалії. А захисницею і покровителькою, <26> матір’ю Херсонеса-Корсуня, за тією ж Херсонеською присягою, була богиня Діва, тотожна індійській Деві — «Богині». Така ж захисниця-покровителька була і в Києві, в язичницькому пантеоні Володимира. Це жіноча іпостась Влеса-Велеса — Мокоша, тотожна індійській Махеші, «Великій богині». Махеші й Деві або Махадеві в Індії — одне з імен дружини Шіви-Вріши. Саме Мокоша була Покровою, Берегинею, Матір’ю Києва і всіх міст Київської Русі. Саме їй завдячує крилатий вислів про «Матір міст руських», який дожив до наших днів і об який поламано стільки словесних списів. Він побутував іще в ІІІ ст. до н.е., бо й Херсонес-Корсунь — теж таврське, тобто руське місто. Подніпровські руси, очолювані своїми князями, не раз добувалися літописного Корсуня, де жили таври-руси-кравенці. Вони не забували своїх предковічних земель і святинь, своїх кровних родичів, спорідненість з якими, судячи з усього, ще добре відчувалася й усвідомлювалася за часів Київської Русі.

Саме з вріш споріднені етноніми руси, русичі, русини й назви Русь, Рось, Росава тощо (ТРС, 28–38). Візантійський автор ХІІ ст. Іоан Цец прямо каже, що назва таври тотожна назві руси. «Влесова книга» багато уваги приділяє ареалові сучасного Криму, давньої Таврики, але знає тут тільки русів, а не таврів. Тобто таври — руси, етнонім таври — грецький переклад місцевого етноніму руси. Візантійські джерела називають русів таврами або тавроскіфами. Великий київський князь Святослав для візантійців — ватажок тавроскіфів. Візантія не розрізняє Русь Причорноморську й Русь Подніпровську — для неї це дві частини одного цілого (ТРС, 28–38). Слова Іоана Цеца підтверджує «Влесова книга», мовлячи про коровичів-кравенців-українців, невід’ємною частиною яких були руси-таври. Тобто назва Таврика тотожна назві Русь, а етнонім таври тотожний етнонімові руси, русь. Назви Таврика й Русь — семантичні двійники, вони тотожні назві Україна й означають «Країна Тура-Бика», а насельники Таврики й Русі — таври-тавріани й руси — «жителі Країни Тура-Бика». Тобто ті ж таки гу-країнці, українці.

І назва Бористен в античних авторів на означення Дніпра — первісне Вріш+дану, де Борис грецька передача санскр. vrish — «бик» (у грецькій відсутнє v, тому в запозичених словах його замінює b). А тен ще ведійське danu — «потік», «ріка» (пор. грецьку назву Дону — Танаїс). Тобто гідронім Бористен, як і Південний Буг-Гіпаніс та Кубань-Гіпаніс, як і Ексампей та Рось, означає «Бик-ріка».

Давня Ольвія теж називалася Бористен. Але топонім Бористен <27> — грецька передача санскр. vrish+sthan, де sthan — «місце», «місцевість», «край», «країна», тотожне укр. стан (від стояти, санскр. stha) й споріднене з українськими суфіксами місця — ще (селище, городище, капище, замчище, річище) і — щина (Київщина, Одещина, Черкащина, Гуцульщина, Троєщина тощо). Тож топонім Бористен означає «Край/Країна Бика», а бористеніти — «жителі Країни Бика», тобто гу-країнці, у-країнці. Етноніми бористеніти й українці тотожні структурно і значеннєво, вони —