Варткес Арутюнович Тевекелян - Рекламне бюро пана Кочека

у Париж і хоче побачитися з вами в середу, о третій годині, в кафе «Ротонда» на бульварі Монпарнас. Якщо з огляду на якісь обставини ви не зустрінетеся в середу, будьте в п'ятницю на тому самому місці. Ви, звичайно, пізнаєте вашого знайомого, як пізнали мене. Про всякий випадок ось його прикмети: одягнений у легкий фланелевий темно-сірий костюм. На яскравій краватці золота шпилька з трьома маленькими камінцями у формі підкови.

Розмовляючи, вони підходили до машини край дороги. В ній сиділа пишноволоса блондинка. Молодик устиг шепнути:

— У мене зовсім випадкова супутниця, про людське око. В машині я зіпсував контакт в електропроводці.

Василь відкрив капот, покопирсався в моторі і сказав молодикові:

— Мосьє, біда дріб'язкова, — маленьке ушкодження в електропроводці. Я приєднаю контакт і піджену машину до майстерні, а там закріплю надійно. Це займе не більше ніж чверть години.

Невдовзі все було готове. Василь вивів автомашину на дорогу, молодик розплатився і поїхав.

— Дівчину підчепив — перший сорт! — сказав Ренар, дивлячись услід машині.

— Скільки взяли з нього? — спитав Василь.

— Двадцять чотири франки.

— Ого! Двадцять чотири франки за з'єднання контакту в електропроводці… Якби нам завжди щастило так легко заробляти, ми з вами скоро стали б великими комерсантами!

— Ми й прагнемо цього! — Ренар лукаво посміхнувся і приніс із-за перегородки конторську книгу. — Якщо відрахувати всі витрати, ми заробили в цьому місяці тисячу чотириста шістдесят франків — по сімсот тридцять франків на кожного. Для початку непогано, га? — Очі його сяяли від задоволення. — Якщо так піде, то за рік ми виручимо основний капітал, вкладений у підприємство.

— І я б повернув батькові сім тисяч франків, потішив би старого! Він у мене скупенький, ціну грошам знає. А одержавши назад гроші, він повірить у комерційні здібності сина, який зумів збити капіталець за короткий час, та ще й на чужині!..

— Яка рація повертати йому гроші? Вони ж ваші. Чи не краще нам розширити підприємство? Купити додаткове обладнання, організувати ливарню, найняти кількох робітників, а там… — Ренар розмріявся. Він дивився на каштани вздовж дороги і, здавалося, розмовляв сам із собою: — А з часом, дивись, перетворимо нашу майстерню на завод. Так, так, не смійтеся, на невеликий завод.

Зустрілися вони в середу, у призначений час. Щоб ознайомитися з місцем, де мало відбутися побачення, і уникнути всіляких несподіванок, Василь трохи раніше поїхав на бульвар Монпарнас і легко знайшов «Ротонду». В цю пору дня і на бульварі і в кафе людей було мало — кілька чоловік за столиками на вулиці та двоє молодиків, певно, журналістів, усередині. Вони щось ретельно писали, сидячи далеко один від одного.

Василь сів за столик у глибині залу, замовив пива, дістав з кишені газету «Матен» і почав читати. Чоловік, якого він чекав, з'явився рівно о третій годині — високий, гарно вбраний. Василь одразу пізнав його. Той спокійно, неквапливо підійшов до столика, за яким розташувався Василь, і, не чекаючи запрошення, сів на стілець поруч.

— Радий бачити тебе в повному гаразді, — сказав він по-французьки і відсунув келех з пивом. — Слухай, ти ж заможний буржуа, замов що-небудь істотніше. А то від пива тільки в животі бурчить, а толку ніякого! — Гість говорив весело, невимушено, чарівно усміхаючись.

Василь покликав гарсона, попросив принести салату, холодної телятини, сиру, пляшку бургундського.

— Ми зустрілися саме тут, бо мені не хотілося, щоб нас бачили разом на вулиці. — Він непомітно оглянувся. — Ти тримаєшся надто напружено. Почувай себе вільно. Ти зустрівся з другом, і у нас дружня розмова.

Гарсон приніс наїдки і вино. Коли він одійшов, гість вів далі:

— Я все знаю про твої справи. Добре влаштувався, розумно, для початку навіть дуже непогано. А тепер слухай. Основне і головне твоє завдання те саме — пустити тут, у Франції, глибоке коріння. Ти приїхав сюди не на місяць і не на рік. Нічого, нічогісінько поки що від тебе не вимагають, — тільки вживайся в середовище. Зрозумів?

— Краще сказати, чую. А збагнути цього не можу… Якщо мені нема чого робити, то навіщо я товчуся тут і марную час?

— Не квапся. Настане час — довідаєшся, тоді все й зрозумієш. Дещо можу й тепер сказати. Ти, сподіваюсь, і сам помічаєш деякі нові обставини… Економічна криза, що почалася в США в тисяча дев'ятсот двадцять дев'ятому році, не вщухає, навпаки — поширюється далі й далі. Капіталісти гарячково шукають виходу, — вони розуміють, що тримати зубожілі маси в межах старої буржуазної демократії не можна. Звідси — прагнення відкритої диктатури. Це стосується насамперед переможеної Німеччини. Там не сьогодні-зартра до влади прийдуть фашисти, прийдуть за безпосередньою допомогою промисловців. І тоді почнеться велика трагедія… Живучи тут, ти мусиш знати настрої всіх прошарків суспільства — знати, як вони ставляться до фашистської небезпеки. Більше того — знати, як французький уряд має намір виконувати взяті на себе зобов'язання щодо своїх молодших партнерів — Польщі, Югославії, Чехословаччини, Румунії — в разі серйозних політичних ускладнень у Східній Європі… Ти зрозумій, нам не потрібні чужі секрети — ні військові, ні економічні. Ми цим не займалися і займатися не будемо. Але боротися проти найлютішого ворога робітничого класу і демократії — проти фашизму — ми повинні всіма доступними нам засобами! — Він замовк, підняв келех, розглядаючи темно-рубінове вино на світло. Потім мовив, наче міркуючи вголос: — Хто знає, може, настане й такий час, коли, маючи потрібні відомості, ми допоможемо французам… Відкриємо їм очі на те, що їх чекає, коли до влади в Німеччині прийдуть фашисти. Німці, проковтнувши у вісімнадцятому році гірку пілюлю — підписавши Версальську мирну угоду, мріють про реванш, мріють повсякчас!.. Вони готуються помститися Франції за свою ганьбу, помститися безжально!.. Отак-то, друже мій… Почав ти добре. Але тобі треба переїхати до Парижа. Заводь знайомства з потрібними людьми, зроби все, щоб весь час бути в курсі подій. — Гість задоволено вихилив келех. — Чудове вино, нічого не скажеш!..

— Так, вина тут добрячі. А от до їжі ніяк не звикну. Особливо скучаю