Павло Стороженко - Розбійники з лебединого шляху

таки до нашої ери, римляни спробували вирішити проблему піратства. На той час значну кількість приморських поселень і міст у багатьох провінціях імперії пограбували і знищили «роджери». В колись квітучих містах повіяло пусткою. Населення почало тікати у глиб суходолу, торговельне мореплавство майже занепало. Ще б пак! З Північної Африки і Сицилії припинилися поставки. Хоч помирай з голоду. І народ почав ремствувати. Що робити? 154 року до нашої ери Квінт Опімій узявся за гуж, очистив від піратів лігурійське узбережжя, повне різних закапелків, прекрасне місце для піратських сховищ. Вони звідти нападали на міста Великої Греції, а пізніше — й Римської республіки. Лігурійська цариця Теута на скарги послів різних держав з приводу піратства взагалі не звертала уваги, відповідаючи, що то внутрішня справа їхньої держави, тому зась сюди втручатися.

Та з підкоренням Іллірії римлянами і ліквідацією піратського царства морський грабунок у цьому районі не зник. Наприкінці І століття до нашої ери римляни під проводом Агріппи знову влаштували каральний похід проти іллірійських піратів. Похід цей вдався. Як на той час легкі, однорядні судна — лібурни, винахід яких, до речі, приписують іллірійським піратам, у битві при Акції (31 рік до нашої ери) принесли перемогу Октавіанові. І з того часу аж до занепаду Римської імперії оті судна були основним типом корабля військового флоту римлян.

Римський флот під проводом Квінта Метеллія 121 року до нашої ери знищив бази піратів на Балеарських островах. 102 року проти сицилійських розбишак виступив Марк Антоній. Щоправда, невдатний з нього вийшов флотоводець. Консул Публій Сервілій Ватіа 78 року до нашої ери на чолі сильного флоту вирушив на схід і переміг у вирішальній битві піратів, які відчайдушно боронилися. Римська армія пішла у глиб Анатолії, перейшла гори Тавру і здобула добре укріплені Ісаврію, Атталію і Фацеліс. Ватіа за це дістав почесний додаток до свого імені — «Ісаврійський».

Заспокоїлось після того морське узбережжя на кілька років. Але пірати швидко оговтались.

Як писав Плутарх, вони набили свої арсенали військовим знаряддям і машинами, де могли, розташували гарнізони, по всьому азійському узбережжю понаставляли маяків. Мали ж бо понад тисячу галер! Розкішних, з пурпуровими вітрилами, оздобленими сріблом веслами. До речі, ще ніколи в історії вони так не хизувалися награбованим.

І дочекалися. 74 року до нашої ери під проводом Марка Антонія, сина відомого оратора і батька майбутнього тріумвіра, грошовитого-таки римлянина, сильний флот рушив на піратів. Та… Антоній охочіше мав справу з мирними жителями прибережних міст, яких підозрювали у підтримці піратів, ніж із самими піратами. У вирішальній битві він втратив більшу частину свого флоту і з розпачу наклав на себе руки.

Становище згодом виправив Луцій Метеллій. Висадившись на Кріті, він успішно умиротворив острів. Пірати перебазувалися в Кілікію і написали там найвеличнішу сторінку в своїй історії.

67 року до нашої ери римський сенат ухвалив: вирішити нарешті проблему морського розбійництва. На чолі величезної армії і флоту став Помпей, якому надали надзвичайні повноваження, ще й 120 тисяч піхоти, 4 тисячі вершників, 600 кораблів. Помпей надумав розтрощити піратів по частинах, правда, усіх одночасно. З цією метою він розділив Середземне і Чорне моря на тринадцять секторів і в кожний з них направив флот, потужність якого залежала від завдання. Флоти тихенько розійшлися на місця бойових дій та у визначений час вдарили по головних піратських базах.

Як і передбачалося, найзапекліше боронилися пірати у секторі Метелла Непота, війська якого прочісували південне узбережжя Малої Азії, Кіпр і Фінікію. Римський гребінь був густий: піратів знаходили у невеличких архіпелагах, потаємних затоках і у відкритому морі. Ескадра Плотія Вара відрізала їх західну і східну частину моря одну від одної. Теренцій Варрон, який захопив Кріт, не дав піратам можливості заховатися у лабіринті островів Адріатики. Сам Помпей з 60 кораблями відігравав роль «вільного чистильника» 1 незмінно опинявся там, де була потрібна його допомога.

У західному Середземномор'ї морських розбійників було менше, і коли з ними розквиталися, це деморалізувало «колег» з інших регіонів. У наступній фазі боротьби було знято економічну блокаду з Апеннінського півострова. Помпей, забезпечивши собі тил, перекинув частину флоту і війська на схід, аби нарешті вирішити справу в Малій Азії на свою користь.

Після кількох сутичок пірати вирішили боронити тільки фортеці, облога яких забирала багато часу. Та римляни діяли наполегливо і послідовно. 10 тисяч піратів віддали богові душу, 20 тисяч підняли руки, 1300 їхніх суден забрав собі бог моря Посейдон, 400 стали трофеями переможців.

Як це не дивно, римляни повелися з полоненими цілком милостиво. Справедливо вважаючи, що більшість розбійників стали на злочинний шлях через скруту, Помпей подарував їм свободу і дозволив жити у нових колоніях. Але — подалі від моря, мовляв, скільки вовка не годуй, а він усе в ліс зиркає. Капітанів піратських кораблів, які виявили найбільший хист, зарахували в римський флот, яким командував син Помпея Секст.

Експедиція Помпея забезпечила Римові тривалий мир і безпеку на морі. Кілька десятиліть по тому на Середземному морі спокійно розвивалося мореплавство, особливо морська торгівля. Середземне море стало «нашим морем» для римлян. Як писав Страбон, «… мореплавці насолоджувалися цілковитою безпекою. Рим забув, що таке голод, а іспанські розбійні племена за Тахо навернулися до землеробства…»

Та… знову ж таки! Раз у раз морські розбійники нападали на судна і грабували, де могли, узбережжя. Так було при Августі. Так було при Тіберії, який 36 року знову посилав каральну експедицію проти кілікійців… Так було при Клавдії, який 52 року таку експедицію повторив.

Прибережні жителі Кіренаїки захоплювали кораблі, які ненароком сідали на мілину, і, пограбувавши, продавали їх. В III столітті кілікійці знову відродили піратську державність в Ісаврії. З часів Нерона до Александра Севера пірати, які гніздилися в Північній Африці, тероризували багате узбережжя Південної Іспанії, хоч у Тінгісі квартирував спеціальний гарнізон.

Два з половиною століття існували такі гарнізони. А ще слід згадати два антипіратські флоти, які могли взяти на борт легіон солдатів кожний. Італія заспокоїлася. Майже на всіх великих островах і в ключових пунктах узбереж чергували невеликі флотилії, які підтримували порядок у відведених їм водах. У разі необхідності з