Тарас Антипович - Помирана

елемент входив у коліно, було закрите кожухом із чорної гуми. На кінці протезу нагвинчено ковану підківку, що залишала овальні сліди на землі. Нельсон укотре задумався про те, хто ж він такий, цей Фрезе — співчутливий лікар чи просто садист, закоханий у свою справу. Ніхто по-справжньому не знав доктора.

— Ну, шо вилупився, рабой! Обніми, бо олаб’є натовчу! — притулившись до Нельсона, Божена нервово заридала.

* * *

По обіді Нельсон піднявся на Корито. Навколо було незвичне безлюддя — тепер сюди боялися потикатися. Переборюючи страх і огиду, він оглянув ділянку Божени. Нору закидали брухтом, мішками, ламаним сирим гіпсокартоном і зверху для певності поклали важкий радіатор. Але навряд чи це могло бути справжньою перепоною для звіра, котрий запанував у надрах Корита. Ніхто з шукачів, що звикли копирсатися тут, не міг бути в безпеці. Під низом — ціла система ходів, вирита монстром, і його кубло.

Якесь нечленороздільне внутрішнє базікання чулось у голові Нельсона. Кудись вивітрилась його вроджена веселість. Він із роздратуванням подумав, що старий Сава заразив його страхом майбутнього і нав’язливим пошуком чогось нового, здатного це майбутнє відвернути.

Над Коритом починалась сміттєва буря. Раз по раз здіймалися вихори з піску і паперу. За кілька хвилин видимість погіршилася так, що Нельсон почувався, наче муха, оточена липкою павутиною зусібіч. То керамічна крихта била його по лобі, то осколки компакт-дисків норовили виколоти очі. Зненацька об його груди вдарився горобець, лишивши на цератовій накидці слід від пазурів. Малий птах відлетів на кілька метрів і приземлився на бік, затріпотів поламаним крилом. Це буря збила його у повітрі і вже не давала піднятися. Нельсон упіймав його, вправним рухом скрутив теплу шийку і запхав тушку собі за пазуху. Певний час тіло пташки ще робило якісь рухи. Нельсон знав, що буря набиратиме силу, і плуганитись додому немає змоги. Він постановив залишитися на ніч у Соцбуді. А можливо, це був лише привід іще раз навідатись у квартиру покійного Сави.

* * *

Двері навхрест загатили дошками, і відірвати їх було непросто. Коли Нельсон нарешті впорався, то вже жалкував, що витратив на це стільки сил. Але в кімнаті на нього несподівано війнуло теплом живого житла. Помешкання Сави здавалося затишним, хоча досвід існування в Коритному свідчив, що покинуті людьми приміщення дуже швидко занепадають.

За вікном лютувала буря, гриміла сміттям і попелом, пластиком і картоном. Вітрюган приніс шмат фотошпалер із золотим пляжем, морем і пальмами — цей незбагненний для коритянина пейзаж на декілька секунд затулив усе скло, а потім зірвався й понісся далі. Крізь щілини в рамах вікна до кімнати просівався пісок, піднятий у повітря бурею. Скло стукотіло й поскрипувало. Нельсон гойднув гамак, прикручений до великих саморізів у стінах. Він якось смутно, але без відрази, відчував залишки чужого життя, страченого в цьому домі.

Ковзнувши поглядом через Савині креслення і закіптюжену стелю, він скосив очі на маленьку буржуйку в кутку — й обмер. Із труби не виходило й натяку на дим, але крізь щілини в металевому череві печі Нельсон бачив вогник. Відкривши дверцята пічки, він виявив цільний розпечений кусень грані розміром із невелике відерце. Час від часу від нього відскакували іскорки. Якщо за всі ці дні, коли квартира пустувала, він не погас і не розсипався, значить, це і є камінь-дерево, здогадався Нельсон. Сава не брехав — воно справді горить і не гасне. Тепер і розмови про видобуток чорнухи вже не здавалися такими безглуздими.

Води у домі Сави знайшлося небагато, але вистачило, щоб ошпарити горобця. Поки мініатюрна тушка варилася в каструлі на поверхні пічки, Нельсон трохи збадьорився, вдихаючи бульйонну пару. Він мимохіть роздивлявся креслення на стінах.

Кривуваті лінії виказували нетверду руку літнього чоловіка, але загалом відчувалося, що Сава був упевнений у тому, що зображав. Він, без сумніву, виклав тут те, що вважав важливим і необхідним. Воно визріло на уламках знань і переказів старших коритян, яких пам’ятав Сава. Нельсон не брав би це все до голови, якби не нинішня продовольча скрута і постійна загроза голодухи.

Кілька малюнків демонстрували операції з трубою, яка, судячи з усього, прокладена уздовж дороги на незначній глибині. Нельсон упізнав цю вулицю, що вела із Соцбуду в район Депо, бо Саві вдалося більш-менш точно зобразити зруйнований теплопункт. На малюнку була присутня і людська фігурка. Навіщо Сава «поставив» її над трубою, Нельсон збагнути не міг. Важливіше було те, що старий пропонував викопати два десятки метрів труби, а потім роз’єднати всі її секції, щоб якось по-новому все те використати. І це був лише перший етап робіт, після якого Сава планував ще багато всього. У Нельсона панічно тьохнуло серце і провалилося кудись униз, як уламок цементу в шахту. Шлях до заповітної чорнухи здавався занадто тернистим.

* * *

Надворі вечоріло, у повітрі витанцьовувала, осідаючи, пилюга. Спорожніле селище ніби відхекувалося після бурі. Нельсон поглянув крізь шиби на куряву. На землі повсюдно щось кволо тріпотіло. Він ухопив скручений рулоном мішок, що був у Сави за подушку, і вибіг надвір. Безлюдна вулиця кишіла збитими горобцями, воронами й голубами. Видно, цілу зграю згріб в обійми і закрутив сміттєвий ураган. Тепер вони лежали — знесилені, зім’яті кім’яхи пір’я. Часу було обмаль: якісь півгодини — і вони обтрусяться від пороху й почнуть здійматися в повітря.

Нельсон збирав теплі тільця і закидав у мішок. Він почувався, як злодій-невдаха, котрому нарешті пощастило. Насилу затяг зібране в квартиру Сави. Зірвав тюлеву штору і простелив на землі. Висипав птахів на неї і хутко зв’язав краї, щоб пташки не втекли. Вони кволо цвірінькали, придушені своєю колективною вагою. Нельсон постояв над ними, відсапуючись. Жалю до пернатих він не відчував, лише якусь ніяковість. Треба було йти — набирати ще один мішок.

* * *

На другий день вони з Гектором облаштували коптильню. Вибрали сусіднє з Савиним помешкання — покинуте й забите всіляким рам’ям. Тут зберігся гак для люстри і