Сергій Бут - «Аляска»

почуття широкою усмішкою. Він тішився й сяяв, мов новорічна ялинка, виблискуючи зубами в місячному світлі, що проривалося до палати крізь матове скло. У невластивій для себе манері він заговорив:

— Еге, я аж із-під ковдри виліз.

У цьому гидкому для сторонньої людини місці, посеред ночі, у палаті під нещасливим числом дружба пускала свої перші паростки. Хлопці захоплювалися сміливим сусідом, який і досі не розумів їхніх зачудованих вигуків.

— Я лише хочу знайти свій костюм, — промовив він.

— Ти не розумієш, — стояв на своєму Міхаель. — Щойно ти подавив його авторитет. Опустив — по-їхньому!

— Його аж ніби вітром здуло, — хвацько підтвердив слова співрозмовника Бемоль. — Шкода тільки, що цей паскудник такий злопам’ятний.

Слова артиста змили з обличчя Міхаеля усмішку. Він посірів і пильно глянув на Антона.

— Бемоль має рацію — будь обережний із цією потворою.

І хоча тон Міхаеля здавався максимально дружелюбним, слова викликали паніку, яка потроху охоплювала й Антона. Ейфорію від перемоги потроху заступало лихе відчуття помилки, пастки, у яку необачно вскочив Антон. Проте сміливець зіграв свою роль до кінця і з незворушним виразом обличчя ліг у ліжко. За останній час його погляд прояснішав, шкіра зайнялася рум’янцем, і все мало такий вигляд, наче Антон одужував. От тільки заґратовані вікна й двері не давали спокою, і цієї ночі він дізнався — чому.

За дві години процедури санітарів закінчилися. Двері рипнули — і гострий трикутник світла увірвався підлогою до палати. Він розширювався в основі в міру того, як Шрек розчахував двері. Велетень уніс на плечах непритомного Григорія. За ним з’явився Чахлий, який у ролі поводиря допомагав уже мовчазному Анатолію дістатися ліжка. Ніхто з пацієнтів не зронив ані звуку: всі вдавали з себе сплячих, хоч насправді кожен дослухався до шурхоту людських ніг, які аж надто важко човгали по шорсткому лінолеуму.

Чахлий безперестанку торочив Анатолієві про цілющість місцевих методів лікування, заспокоював і навіть обіцяв швидке одужання, а проте вигляд Шпряхи потребував багато кращого. На відміну від худого санітара, його напарник з ношею не церемонився. Шрек жбурнув Григорія на ліжко й одразу ж рушив до виходу.

— Ходімо, — скомандував він Чахлому.

Колега сіпнувся в бік дверей, аж раптом його намір перервало тихе дзюркотіння. Антон визирнув з-під накривала, підглядаючи, як Анатолій мочиться під себе, сидячи у власному ліжку. Це неабияк розгнівало Чахлого.

— От лайно! Всцявся прямісінько на матрац!

Бідкання напарника зупинило Шрека на порозі. Він озирнувся, зиркнув на місце аварії й запропонував власний розв’язок питання:

— Впряжи когось, хіба мало тобі психів?

Чахлий, який ніби чекав саме цих слів, вискочив із палати й повернувся за хвилю з відром та ганчіркою. Знаряддя праці впали перед Антоном, у пам’яті якого випливли ще свіжі перестороги Бемоля.

— Агов, Водолазе, прибери за сусідом, — Чахлий підтвердив побоювання Антона.

Антон трохи піднявся на лікті та глянув на санітара. Колишній прийом — колючий погляд — уже не діяв. Маючи в тилу кремезного напарника, Чахлий не надто жахався Антонових витріщань. Навпаки, він посмілішав:

— Давай, давай, — наполегливо повторив санітар.

Їхня сутичка мала продовження. Учасники не поступались один одному у впертості, і тільки невигідне становище пацієнта стримувало його від бійки.

— Сам мий, — огризнувся Антон, перехиливши чашу санітарового терпцю.

— Ти чув, що ця гнида недозріла сказала? — спитав у Шрека Чахлий, полізши до кишені по джокера.

Велетень глипнув на призвідника бунту. Його погляд не віщував Антону нічого доброго, і пацієнт відчув це всіма фібрами душі. Тим часом Чахлий обернувся до нього й прошипів:

— Ти ще не второпав, куди потрапив, шмаркачу. Наші руки й тебе дістануть. Щоб відтермінувати цю подію, роби, що тобі наказують!

Знехтувавши санітарові слова, Антон повернувся до нього спиною й заліз під накривало.

Відверта непокора знахабнілого психа вивела з рівноваги Шрека. Наступної миті його могутні руки зірвали з ложа бунтівника й пожбурили на підлогу. Удвічі більший Шрек волочив жертву по брудному лінолеуму, стираючи немічним тілом шар пилу, залишеного старенькою прибиральницею. Санітара трусило зі злості. Він не полінувався стати на одне коліно, щоб процідити нахабі в самісіньке вухо:

— Хочеш дихати цим смородом усю ніч? Зараз матимеш змогу!

Чахлий відступив до дверей, звільнивши напарникові арену для маневру. Його губи скривилися в садистську посмішку, насолоджуючись поразкою ворога. Тим часом події розгортались якнайгірше для Антона. Скинувши силоміць пацієнта з ліжка, Шрек тицяв його обличчям у лінолеум поруч із калюжею сечі.

— Приємно?! — ричав Шрек. — Хочеш, щоб усі цим дихали?!

Затиснутий у лабети дужого санітара, Антон щосекунди втрачав віру в перемогу. Йому бракувало сили протистояти не лише фізично, а й морально. На підтримку від друзів годі було й чекати, тому, оцінивши свої шанси як невтішні, пацієнт здався.

— Гаразд, — стиха відповів він.

Шрек угамувався. У кутиках рота все ще пінилася слина, але те, що пацієнт визнав його силу, повернуло санітара в рамки посадової інструкції.

— Так би й одразу.

Шрек підвівся, схопив відро й витрусив з нього ганчірку просто на голову Антона. Дрантина опустилась йому на потилицю і звалилася під руки, убиваючи в чоловікові останні краплі гідності. Такого приниження Антон не терпів зроду. Привселюдно сплюндрована честь вимагала помсти, а втім, обачність холоднокровно наказувала скоритися. Чоловік схопив ганчірку й