Сергій Бут - «Аляска»

Два життя, два сонця, два крила, Цей шалений світ добра і зла, Дві струни, дві ноти, дві зорі, Чорно-білі дні в календарі. Два обличчя бачу на стіні, Двоє посміхаються мені; Все життя здається диким сном, Назви його ім’ям Фантом![2]

Бенефіс артиста обірвав Чахлий, який гаркнув у бік скрипучого ліжка.

— Заглухни, Бемолю. Твій сольний виступ іще попереду.

Власна дотепність так насмішила санітара, що він зареготав, чхаючи на шпитальні порядки й нічний час. Лише погляд кремезного напарника втихомирив його зухвалу поведінку. Важким басом Шрек озвучив мету візиту:

— Шоу скінчилося: Григорій і Шпряха йдуть за куліси для отримання медичної допомоги.

Анатолій Шпряха — той самий, що перебував у лабетах зеленого змія, огризнувся:

— Мені не потрібна ваша допомога!

Попри гучну заяву голос Шпряхи відгонив переляком.

Відповідь Шрека лише підсилила ці відчуття:

— Тут не ти вирішуєш, — відказав велетень, хапаючи Толю за комір сорочки.

Розгніваний таким поводженням із власною персоною, Шпряха вибухнув:

— Та відчепіться від мене! Я не хворий! Не алкоголік — чуєте?! То моя відьма все влаштувала! Нічого, я дістануся її і виведу на чисту воду!

Шпряха, якого виснажили тривалі запої й нетрадиційне лікуванням місцевих ескулапів, даремно тріпався в дужих руках Шрека. Виставлений санітаром за двері, він і далі проклинав свою дружину та виконавців її примхи, аж поки його голос не ковтнули шпитальні нетрі.

У гармидері, що зчинився через бранця санітарів, оживився Бемоль. Залишаючись увесь час під простирадлом, він пошепки тримав ритм пісні, і, коли буча перекотилася за межі палати, артист додав звуку, волаючи приспів:

Два сонця вгорі, два неба вгорі, Між сонцем і небом горять дві зорі, Подвійні слова, подвоєний крок, У сні й наяву я лечу до зірок!

Здійнявся ґвалт, у якому змішалися співи, стогін Коми й вимоги пацієнтів із сусідніх палат дати їм спокій. Утім, галас хворих не вивів із рівноваги Чахлого, який не збирався устрявати в перепалку з ватагою чоловіків у нічний час. Натхненний успіхом напарника, він підійшов до ліжка Григорія, гіпнотизуючи свою жертву.

Пацієнт знітився і притулив до себе невеличку карточку, що тримав у правій руці. Недобрі передчуття викликали в ньому напад дитячої тривоги, яке зросло з наступною реплікою санітара:

— Ви ж підете самі, Григорію?

Від колючого тону власника білого халата у Григорія засвербіли рани. Він потягнувся до подразнених ділянок тіла, але голос санітара зупинив його. Переполоханий пацієнт заховав під матрац фотокартку, яку вважав за оберіг, і мовчки рушив повз Чахлого до дверей. Чахлий, задоволений покірністю підопічного, взявся руки в боки й демонстративно розвернувся довкола своєї осі, стоячи лише на одній нозі. У кінцевій точці цього піруету він відстрибнув назад, настрахавшись Антона, який несподівано укляк перед ним.

— Чого тобі, психу? — гаркнув Чахлий.

— Де мій костюм? — спокійно запитав Антон.

Бемоль замовк. Решта пацієнтів насторожились і затамували подих, стежачи з-під покривал за конфліктом, який мав усі шанси перерости в бійку. Ще ніхто не встиг попередити новенького про небезпеку зайвих запитань і будь-якої ініціативи, що мала протестний характер щодо персоналу лікарні, а особливо щодо худющого санітара, який вирізнявся серед колег цинічною злостивістю.

— Який ще костюм? — цапкуючи спиною до дверей, перепитав Чахлий.

Антон наступав. У справедливих намірах віднайти втрачене не було ані дрібки божевілля.

— На мені був робочий гідрокостюм, — дошкульно пояснив пацієнт.

— А-а-а, ти про цей, — полегшено зітхнув Чахлий. — Так би й одразу сказав…

Чахлий щосили повертав ситуацію під свій контроль. Поруч зі Шреком він почувався безстрашним, проте зараз інстинкт самозбереження викидав перед незнайомцем білий прапор. Він програвав битву, та не збирався програти всю війну.

— Усе гаразд із ним. У коморі лежить — описаний та опломбований. Отримаєш, коли виписуватимешся.

Антон зупинився. Схоже, таке пояснення припало йому до душі.

Тим часом санітар вивітрився з палати, скориставшись із короткочасного сум’яття пацієнта. Це була його капітуляція. Дух перемоги наповнив палату. Фанфари розрядили наелектризоване сутичкою повітря. Зачаровані вчинком Антона, Бемоль з Міхаелем зіскочили з ліжок і обступили спантеличеного їхньою поведінкою товариша.

— Ну, чоловіче, ти красень. Так обчихвостити цього чахлика. Бачу яйця в тебе міцні, — плескаючи Антона по плечі, мовив Міхаель.

Бемоль виражав свої