Влад Наслунга - Вітер часу

Вечеряти ходили до їдальні або пили зелений чай і вночі спали. Володі дівчата здавались надто простими і дурнуватими, та і не годиться старшому геологу гуляти з практикантками, які однаково поїдуть у кінці літа. Йому подобалась Люда, але ніяких планів щодо неї у нього не було, хоча він помітив, що теж почав їй подобатись. Іноді вона на «вечері» сідала за стіл навпроти, їхні ноги спочатку випадково, а потім навмисно стикалися, і Володі була приємною відповідна увага Люди. Сергій, чоловік Люди, сидячи осторонь на стільці, оскільки за столом незручно грати на гітарі, помічав ці ніжності, беззлобно кажучи:

– Я бачу, я усе бачу!

А Люда непомітно посміхалась. На цьому, одначе, «розпуста» скінчалась. Подобалась Володі і інша молода жінка, технік-геофізик, яка була заміжня за одним з інженерів-буровиків. Вона не брала участі у «вечерях», Володя тільки здаля милувався нею, коли вона грала в настільний теніс. Разом з нею грали усі її принадливі форми, обтягнуті жовтою сукнею.

Міша, дивлячись на неї, казав, що вона ексгібіціонистка. А Володі це подобалось, він іноді сам грав з нею в пінг-понг, помічаючи в її великих сіро-блакитних очах щось ласкаве. Але вона була дуже стриманою і мало розмовляла.

На якесь свято в кінці літа в експедицію приїхали геологи з самаркандського тресту, які займались пошуками золота. До Володі їх привів Саша, познайомились, сіли за стіл. Геологи привезли узбецьку горілку, «саксаулівку», як її називали. Приготували закуски, відкрили м’ясні консерви. Розлили теплу горілку в піали, з яких звичайно пили чай. Почались геологічні розмови, розповіді про різні випадки, анекдоти, потім співали пісні під гітару. Серед гостей була жінка років тридцяти або трохи більше, яку багато хто поважав, як доброго геолога-зйомщика. Вона пила горілку нарівні з усіма, від великої кількості гостей стало жарко, хоча працював вентилятор, жінка розстібнула надіту на ній білу чоловічу сорочку, трохи оголивши кріпкі загорілі груди. Вона часто зверталась до Володі, спочатку з питаннями, які торкалися геології Каратау, потім розпитувала його про навчання в інституті, про рідні місця і батьків. Володя відповідав їй, розмовляючи з іншими гостями. Сидів він не поруч з нею, а в голові столу. Випивали довго, усі трохи втомилися, поступово люди розійшлися. Володя вийшов з будинку і побачив, що гості збираються їхати машиною, якою приїхали. Він сказав про це жінці, але вона, сидячи за столом, махнула рукою, завтра, мовляв, вони знову приїдуть, а вона заночує тут. Володя усе зрозумів, але внутрішньо не погодився, бо не любив, коли вирішують за нього, ніби його збираються використати. Та й жінка його не приваблювала, ніяких почуттів до неї не було. Але йому здалося нечемним виганяти гостю. Він сказав, що пошукає вина, і пішов у гуртожиток до Міши, та спати там не було місця. Міша, який теж брав участь у посиденьках, здивувався:

– А вона що, не поїхала?

– Збирається ночувати у мене.

– Дивись, про неї не дуже добрі чутки ходять.

– Я з нею спати не збираюсь.

– Так вижени її.

– Куди? У нас що, готель є? Спатиму на дастархані.

Посидівши з хлопцями до полуночі, Володя пішов додому. Жінка вже спала в його ліжку. Володя, узявши дві ковдри і подушку, вийшов з квартири і ліг на твердий дастархан. Вночі хтось став тягти з-під нього ковдру, він відкрив очі і побачив, що це ішак, один з тих, що вештались у селищі експедиції. Ішаки належали канавникам-таджикам і були на безприв’язному утриманні, годуючись об’їдками з їдальні.

Ранком люди пішли по воду до цистерни, й усі бачили, що він спить на дастархані. До речі це було звичайною справою, багато хто спав на дастарханах, бо вночі на дворі було прохолодно. Від шуму Володя прокинувся, та й сонце почало припікати. Він увійшов у будинок і побачив, що жінки вже нема, більше він її ніколи не зустрічав. Але Саша, зацікавлено поблискуючи окулярами, спитав:

– Ну, як вона?

– В якому сенсі?

– Сам знаєш…

– Не знаю. Я спав на дастархані.

– А я думав, вона тебе «затрахає». Колись я був з нею на п’янці в Самарканді, коли стемніло, вивів її у двір, пішли кудись на пустир. Став я її «трахати», а вона ногами наді мною махає. Думаю, може це нова поза яка-небудь. Потім питаю, що це ти ногами махала? А вона з образою каже: поклали б тебе голою дупою на колючки, ти б ще не так махав.

Не зважаючи на пригоди, робота йшла. Радіометрічні пошуки в Каратау виявляли нові аномалії радіоактивності, які оцінювали канавами. Геофізики складали магнітні карти, разом з геологами – зйомщиками намагались розібратись в геологічній будові району робіт. В кінці серпня студенти поїхали до своїх інститутів і технікумів, де починався новий учбовий рік. В селищі стало спокійніше, у вересні вдень ще було тепло на сонці, а в затінку відчувалась осіння прохолода. З півночі, з Казахстану, в Каратау прийшли джейрани, казахи погнали сюди отари овець. Відчувалось, що природа готується до осені і зими. Володя переглядав недавно створені мапи, результати документації і опробування канав. У жовтні, найпізніше у листопаді треба було їхати в Ташкент, складати і захищати проект робіт на наступний рік.

ЗИМА В ТАШКЕНТІ

Взимку роботи в експедиції дуже скорочувались. Не копали канави, а, значить, і не документували їх, не виконували геологічну зйомку на ділянках, залишались бурити три або чотири станки, для обслуговування яких достатньо одного інженера-геолога і двох техніків, ну і каротажки, звичайно.

Експедиція в Каратау працювала вже два роки, треба було писати великий звіт. Після першого року не писали, бо не було особливих результатів.

Управління геологічного Об’єднання знаходилось майже в центрі Ташкенту. Володя і