Гарольд Роббінс - Пірат

— Приїжджати сюди завжди приємно, Елі,— всміхаючись, відповів Юсеф.

— Чим можу допомогти, мсьє Зіяд? — запитав чоловічок.

— Я приїхав, щоб зустрітися з містером Вінсентом,— сказав Юсеф.— Він уже тут?

— Він чекає на вас у малому барі,— сказав Елі.

— Дякую,— відказав Юсеф, повернувся, а потім, ніби згадавши, оглянувся і запитав: — Між іншим, ви не бачили пані Аль Фей?

Не вагаючись, Алі похитав головою.

— Ні, не бачив. Чи не хотіли ви що-небудь їй переказати?

— Ет, дрібниця,— сказав Юсеф.

Він повернувся і попрямував до малого бару, біля ліфтів.

Елі підняв з-під стойки слухавку телефону і пошепки назвав номер. Оператор у ліфті, що опускався, відповів. За мить він поклав слухавку і повернувся до Джордани.

— Пан Елі пропонує пані спуститися ліфтом до виходу, що на рю де Канада. Він послав служника, щоб той зустрів вас на антресольному поверсі.

Джордана позирнула на оператора. Його обличчя було непроникливе, ліфт уже зупинявся на антресольному. Вона кивнула.

— Дякую.

Вона вийшла і коридором пішла бічним крилом готелю. Вірний своєму слову Елі справді прислав служника, який чекав її в кабіні старомодного ліфта, що обслуговував це крило будівлі в особливих випадках.

Вона вийшла через бар «Карлтон», пройшла терасою, а потім по під'їзній до головного входу готелю. Її водій Гай помітив її і підбіг до дверцят «роллс-ройса». Перед тим як спуститися по сходинках, вона зазирнула в хол. Над головами людей, що стовпилися біля конторки консьєржа, вона зустрілася поглядом з Елі і кивнула йому на знак подяки. Не змінюючи виразу обличчя, він ледь схилив голову.

Гай притримував дверцята, поки вона сідала до машини. Вона не здогадувалася, від чого вберіг її Елі, та було достатньо того, що він це зробив. Елі був, мабуть, наймудрішим чоловіком на Рів'єрі. І, очевидь, найобачнішим.

В малому барі було людно, Майкл Вінсент зайняв столик між стойкою і входом. Коли Юсеф зайшов, він підвівся і подав йому руку.

Юсеф потиснув її.

— Даруйте, що спізнився. Рух на Круазет — просто жахливий.

— Жодних проблем,— відповів Майкл. Було дивно чути ніжний голос здоровила шість футів і чотири дюйми зростом. Жестом він показав на молодих жінок, що сиділи з ним за столиком.

— Як бачиш, я проводив час якнайприємніше.

Юсеф посміхнувся. Він знав їх. Вони були частиною групи, яку він привіз із Парижа.

— Сюзанна, Моніка,— промимрив він, сідаючи.

Дівчата майже відразу звелися. Вони зрозуміли натяк. Це була ділова зустріч. Вони мусили йти до своїх покоїв і готуватися до вечірнього прийому.

Кельнер хутенько підійшов з пляшкою «Дон Периньйону» і показав її Юсефові, чекаючи на його схвалення. Юсеф кивнув. Кельнер швидко відкоркував пляшку і запропонував йому келих на пробу. Юсеф знову кивнув, а кельнер перевів погляд на Майкла Вінсента.

— Я займуся віскі,— сказав кінорежисер.

Кельнер наповнив келих Юсефа і відійшов. Юсеф підняв келиха з вином.

— Смію надіятися, що покої вам сподобалися.

Чолов'яга відповів посмішкою.

— Найкращий номер у цьому готелі, і ви ще питаєте, чи мені подобається? Все, що я хотів би знати,— як ви це зробили. Коли два тижні тому я зателефонував сюди, то на час фестивалю по всьому місту не було жодного вільного покою. А ви телефонуєте за день до початку, і немов хто чарівною паличкою махнув — маєш покій.

Юсеф загадково посміхнувся.

— Скажемо так — ми тут дещо важимо.

— От за це давайте й вип'ємо,— сказав американець. Він допив віскі і жестом показав, щоб принесли ще.

— Містер Аль Фей попрохав мене переказати, що він усвідомлює, на які ви наразилися турботи, пов'язані з вашим приїздом сюди. Він з нетерпінням чекає зустрічі з вами.

— Я — теж,— відказав Вінсент. Він на хвилю завагався, а потім заговорив знову: — Мені ще не зовсім віриться.

— Ви про що? — запитав Юсеф.

— Та, про все оце,— відповів Вінсент.— Щоб зібрати гроші для зйомок «Ганді», мені потрібно було більше п'яти років, а тут приходите до мене ви, з десятьма мільйонами доларів, і питаєте, чи я зацікавлений у тому, щоб показати життя Магомета на екрані.

— Мене це не дивує,— сказав Юсеф,— І вас теж не буде дивувати, коли ви зустрінетесь з паном Аль Феєм. Він — чоловік великої інтуїції. Подивившись ваші кінофільми про великих філософів,— Мойсея, Ісуса Христа та Ганді,— що могло б бути більш природним, аніж звернутися до вас, єдиного чоловіка, котрий зможе втілити цей великий задум у життя?

Режисер кивнув.

— Будуть труднощі.

— Звичайно,— погодився Юсеф,— Де їх немає?

Вінсент спохмурнів.

— Нелегко буде запустити його в прокат. В кінопромисловості — дуже багато євреїв.

Юсеф посміхнувся.

— Про це будемо клопотатися тоді, коли дійдемо,— мовив він спокійно.— Можливо, містер Аль Фей купить одну з потужних компаній і розповсюджуватиме фільм сам.

Вінсент знову сьорбнув віскі.

— Мабуть, він не простий собі чолов'яга, отой ваш містер Аль Фей.

— Ми вважаємо, що ні,— сказав спокійно Юсеф. Він пильно вдивлявся в режисера і гадав, чи зміниться думка цього чоловіка про Бейдра, коли він дізнається, як пильно його вивчали, перш ніж вибір впав