Гарольд Роббінс - Пірат

на нього. На столі Бейдра лежала течка, в якій були зібрані всі дані про те, чим Вінсент займався з самого дитинства. Жодна дрібничка приватного життя цього чоловіка не залишилась непоміченою. Дівчатка, молодиці, випивка, навіть участь у таємному товаристві Джона Берча та в деяких інших групах з нахилом до антисемітизму. Там було все. Аналіз того, чому він став persona non grata в кінопромисловості, був теж туди прилучений. В такій чутливій справі, як кіно, антисемітизм приховати важко. Відтоді, як фільм «Ганді» був знятий, минуло вже п'ять років, а на екранах західного світу він так і не з'явився. І з того часу цьому чоловікові не було зроблено жодної пропозиції. Протягом кількох останніх років він існував лише завдяки друзям та обіцянкам. А ще — пляшці віскі.

Юсеф не сказав йому, що перш ніж вибрати його, Бейдр звертався до багатьох режисерів. Та всі вони відхилили пропозицію. І не тому, що життя Пророка не було б добрим сюжетом для стрічки, а тому, як вони вважали, що призначення такого фільму сьогодні було б не філософським, а пропагандистським. Всі вони розуміли суть ідеї і боялися євреїв, бо євреї цупко тримали зашморг на шиї кінобізнесу, от вони й боялися їм протиставитися.

Він поглянув на годинника і звівся на ноги.

— Даруйте, та я маю йти. Є кілька справ, які потребують моєї пильної уваги.

Вінсент підвів на нього очі.

— Звичайно, розумію. Дякую, що знайшли час зустрітися зі мною.

— Я зробив це з задоволенням,— Юсеф дивився на нього згори.— Яхта буде в затоці, перед готелем. Починаючи з десяти тридцяти, в кінці пристані «Карлтон», буде ціла флотилія моторних човнів, які і перевозитимуть гостей на яхту. Ласкаво просимо вас після десяти тридцяти в будь-який час.

Підійшов з рахунком кельнер. Вінсент підвівся, Юсеф підписав рахунок. Два чоловіки потисли один одному руки. Юсеф пішов, а Вінсент замовив ще одне віскі.

Вийшовши з готелю, Юсеф помітив, що автомобіля Джордани вже немає. Він поглянув на «п'яже» на зап'ясті. Було кілька хвилин на дев'яту. Спустився сходами і повернув до готелю «Мартінез». Перед ним уже тупцялися цікаві. Кожного вечора протягом кількох наступних тижнів люди будуть збиратися тут, приїжджаючи з усіх усюд, щоб хоч оком кинути на якусь із кінозірок; тут буде шаленство. Він швидко пройшов крізь натовп, не роззираючись. До того, як повернутися на яхту та зустрітися з Бейдром, у нього ще є добра година в запасі.

У вестибюлі «Мартінез» такого натовпу, як у «Карлтоні», не було. Він попрямував до ліфта і піднявся на горішній поверх. З ліфта пішов по коридору до входу в пентхауз. Натиснув на кнопку дзвоника. Всередині м'яко прозвучав гонг. Він почекав деякий час, а потім знову натиснув на кнопку.

Крізь зачинені двері долинув хрипкий голос:

— Qui est la?

— C'est moi. Ouvrez la porte[2].

Забряжчав ланцюжок, двері широко відчинилися, на порозі стояв високий молодий блондин. Він гнівно дивився на Юсефа.

— Спізнюєшся,— сердито сказав він.— Ти ж сказав, що будеш тут ще годину тому.

— Я попередив тебе, що в мене є справи,— пояснив Юсеф, проходячи повз нього до покою.— Ти ж знаєш, що на прожиття мені доводиться заробляти.

— Ти брешеш! — зачиняючи двері, гаркнув молодик.— Ти був з Патріком.

— Я ж сказав тобі, що Патрік у Парижі,— одказав Юсеф.— Я не хочу його тут бачити.

— Він тут,— сухо сказав білявий молодик.— Сьогодні я бачив його в літаку. Він був з тим англійцем, власником універмагів.

Юсеф помовчав, тамуючи гнів, що закипав у ньому. Він дав Патріку чіткий наказ сидіти в готелі і не показуватися до завтрашнього дня.

— От курва! — вилаявся він.— Хай начувається!.

Він перейшов через кімнату до столу з баром. У відерці з льодом стояла пляшка «Дон Периньйону». Він налив собі келих і повернувся до молодика.

— Чи не хочеш випити вина, любий мій?

— Ні,— буркнув насуплений молодик.

— Ну, згода, Жаку,— сказав Юсеф примирливо.— Не будь такий. Ти ж знаєш, що я замислив для тебе.

Вперше, від того часу як Юсеф зайшов до покоїв, Жак подивився на нього.

— Коли я маю з нею зустрітися? — запитав він.

— Цього вечора на яхті,— відповів Юсеф.— Я все влаштував.

— Я йду з тобою? — запитав Жак.

Юсеф похитав головою.

— Ні, ти навіть мене не знаєш. Якщо вона запідозрить, що ми приятелі, пиши пропало. Я влаштував так, що ти будеш супроводжувати принцесу Мару. З господинею познайомить тебе вона.

— Чому Мару? — запротестував Жак.— Ти ж знаєш, що я її не терплю.

— Тому, що вона зробить те, що накажу їй я,— сухо відповів Юсеф.— Під час прийому вона знайде нагоду відвести Джордану вбік і розкаже їй, який ти неперевершений у ліжку і який у тебе здоровий прутень.

Жак зиркнув на нього.

— І цього буде досить, щоб леді закохалася в мене?

— Ні,— відказав Юсеф.— Все інше залежить від тебе. Джордана — справжня американка, тож коли така досвідчена жінка, як Мара, відрекомендує тебе, то на неї це справить враження. Опріч того, Джордана жадібна до доброго прутня.

Молодик мовчки підійшов до бару і налив собі склянку шампанського.

— Гадаю, що ти маєш рацію,— сказав він, сьорбнувши.— А що, коли є ще хто-небудь, ким вона зацікавлена?

—