Тетяна Кирик - Кохати або помститися

Вранці прокинулась від сонячного проміння. Хоча на дворі ще був лютий, але сонце якось гаряче пекло у скло. Від цього тепла та світла вона і прокинулась. Розплющила очі та побачила, що Ігор лежить та дивиться на неї. «Доброго ранку!» — привіталась вона. Він посміхнувся та привітався у відповідь. Склонився над нею та поцілував її у лоб, потім знову у ніс. «В тебе смішний ніс» — прокоментував він. «Нормальний ніс», — якось образливо відповіла Тася. «В мене є велике бажання повторити цю нашу ніч!» — посмішки сказав він. «Велике бажання», — повторила вона за ним та відчула як червоніє. Торкнулась до своїх щік, вони здалися їй гарячими, чи то от сонця, чи то от його слів. Вони знову почали цілуватися.

«Дякую тобі за такий чудовий ранок! — подякував він їй. «В тебе чарівні пальці!» — сказала вона йому і засоромилася. «Чарівні значить? Це цікаво», — з іронією відповів Ігор та усміхаючись подивився на неї.

Коли вони ще досхочу покаталися у ліжку, то Ігор раптом схаменувшись, нагадав їй: «В нас же нічого немає їсти. Вставай, йдемо десь поснідаємо! А потім підемо за продуктами, а то в тебе одні макарони». «Бо гроші в мене кінчаються», — зі смутком відповіла Тася. «Тепер все буде добре!» — сказав він дівчині та знову поцілував у лоба. «Вставай, вставай!» — він вже настійливо підіпхнув її у спину. «Встаю!» — протяжно відповіла Тася. Вона скинула з себе ковдру, та знову натягла назад. Ігор зареготав. «Що забула, що я такою тебе вже бачив?» — сказав він. Вона гнівно поглянула на нього. А він якось не соромлячись виліз з-під ковдри та попрямував у душ. «Ой лишенько, що я роблю? Де були мої принципи, а моє сумління?» — прокинулася не лише Тася, прокинулося і її сумління. Ігор вийшов з душу та почав одягатися. Він був у доброму гуморі та щось собі під носа наспівував. Тася закутавшись у ковдру, пройшла у ванну кімнату. Там вона помилася. Але настрій у неї впав. В душі вона корила себе і за ніч, і за ранок, і за те, що впустила цього чоловіка в своє життя. Вийшла з ванни похнюпившись. Вони одяглися та вийшли з дому. Сіли у машину та Ігор повіз Тасю до великого супермаркету. Там вони спочатку поснідали у маленькому кафе. Ігор замовив собі міцну каву, а Таїсія — чай з молоком.

А вже після попрямували у сам супермаркет. У супермаркеті, узявши візок, вони почали скуповуватися. Тася йшла мовчки, а Ігор кидав у візок, що забажалося. Кидав та навчав Тасю, як і що обирати. «Дивись, який сир!»- показував він їй — «Треба його добре роздивитися, щоб обрати найкращій шматок. А ось хамон. Ти, коли-небудь куштувала таке? Смакота!» — запитав він. «Ні. Тільки чула», — відповіла дівчина. «Наріжте нам, будь ласка так грам триста», — звернувся Ігор до продавця. «Дивись, він не має відрізати цю шкірку, вона не їстівна. Тільки м'ясо під нею», — повчав Ігор дівчину. Візок все наповнювався всякою всячиною. «Ми ще вино не взяли», — згадав Ігор. Вони пішли у відділ горілчаних напоїв. «І часто ти так ходиш за покупками?» — запитала дівчина. «У супермаркет майже не ходжу», — така була відповідь. «А взагалі давно ти щось купував?» — не вгамовувалася Тася. «Тиждень тому», — відповів чоловік. «Так. І що придбав?» — поцікавилась знов Тася. «Авіакомпанію», — знов відповів чоловік. Тася повернула обличчя в його бік та дуже дивно подивилася на нього. Він посміхнувся та у відповідь показав їй язика. Вони у двох засміялися. Тасі було так приємно везти візок такий весь наповнений продуктами. Вона ще ніколи в житті не дозволяла собі такого, щоб просто йти та брати з поличок все, що забажається. «А в мене ще пральний порошок закінчився, та паста кінчається», — згадала Тася. Пішли туди. Поступово повний візок витискав з її голови гірки та сумлінні думки, з'явилася якась радість від витрачання грошей на касі. Сума на їхнім чеку просто зашкалювала. «Ось тепер ніяких макаронів. Будеш їсти, як пані!» — підбадьорював Ігор Тасю. «Так, треба забирати тебе з цієї Борщаговки. Я подбаю про тебе вже!» — зробив висновки чоловік. «Але ж в мене ні всі комунальні платежі заплачені?!» — бідкалася Тася, — «Та ще півтора тижня залишилося». «Ну добре, за півтора тижня я щось знайду ліпше для тебе. А поки скільки тебе треба грошей, щоб усе оплатити?» — запитав він. «Ще залишилося заплатити за опалення, та гарячу воду — це найдорожче.» — відповіла Тася. «Скільки, Тасю, кажи?» — сказав та подивився на неї. «Тисяча гривень — все разом», — пригадала дівчина. «Хіба це гроші?» — посміхнувся він у відповідь. Ігор дістав гаманець й витяг звідти дві купюри по п'ятсот гривень. А вона згадала, як майже місяць тому ось так Максим давав їй такі ж самі гроші. На душі стало лячно. «Чого ти?» — глянув на неї Ігор. «Та так нічого», — прийшла до тями дівчина. Взяла гроші, поклала до сумочки.

Приїхали до дому. Ігор вийшов з машини, почав виносити важкі пакунки. Тася чекала його біля лавочки. Раптом в Ігоря задзвонив телефон. Встановивши пакети на лаву, чоловік бере слухавку. Чує там голос свого друга:

— Це я.

— Привіт!

— Тут деякі цікаві речі я знайшов. Але це не телефонна розмова.

— Які речі. З якого приводу?

— Приїжджай у Дніпр! Все побачиш.

— У Дніпр?

— Так! І якомога швидше.

— Добре я приїду найближчим потягом.

— Чекатиму!

Поговоривши, Ігор звернувся до Тасі: «Бачиш, вихідні закінчилися! Я маю їхати».

Таїсія сумно зітхнула. Таїсія та Ігор стоять біля машини вже без пакунків. Прощаються. Ігор цілує її у губи. Таїсія трохи соромиться та дивиться навкруги, чи ніхто їх не помітив. Чоловік сідає за кермо та каже: «Приїду назад. Відразу тебе відвідую. Дня через два, або як обставини складатимуться».

Машина тихенько від'їхала від під'їзду. «Бувай!» — відповіла Тася уже в повітря. Повернулася, зайшла у під'їзд. Дома вона подоставала все с важких пакетів, які ледь-ледь занесла на свій четвертий поверх. Викладала продукти та міркувала: «Навіщо вино брали? А стільки м'яса куди?