Джеймс Крюс - Тiм Талер, або Проданий смiх

чи нiхто не дивиться, вiн сховав грошi в лiву внутрiшню кишеню курточки й швиденько подався з iподрому.

П'ятий аркуш

ДОПИТ УВЕЧЕРI

Аж вийшовши за браму, Тiм знов обережно помацав кишеню, де лежали вигранi грошi. Цупкий папiр залопотiв, i в Тiма шалено закалатало серце. Вiн, Тiм Талер, - багата людина! Вiн може поставити надгробок татовi. Вiн може заплатити борг панi Бебер. Вiн може щось купити мачусi й Ервiновi, а собi, коли схоче, придбає самокат. На гумових шинах, iз сиреною!

Щоб досхочу натiшитися своїм щастям, Тiм пiшов додому пiшки. Вiн радо купив би дорогою що-небудь для мачухи, але всi крамницi стояли зачиненi - недiля.

Свiй виграш у кишенi Тiм мiцно стискав рукою.

Дорогою йому стрiлося троє його однокласникiв. Постояли, поговорили, тодi один спитав:

- Що там у тебе в кишенi, Тiме? Жаба?

- Нi, паровоз! - вiдказав Тiм i хотiв був усмiхнутися, та знову губи його стислися в тоненьку рисочку.

Але хлопцi того не помiтили. Вони засмiялися на ту вiдповiдь i один вигукнув:

- Ану, покажи твого паровоза!

- Може, поїдемо на ньому в Гонолулу! - озвався другий.

Але Тiм ще дужче стис грошi в жменi й вiдповiв:

- Менi треба додому. Бувайте!

Та не так легко було вiд хлопцiв вiдкараскатись. Вони почекали, поки Тiм трохи вiдiйде, а тодi тихенько наздогнали його, пiдкралися ззаду, несподiвано висмикнули йому руку з кишенi - i самi сторопiли: в повiтрi замелькали й посипались додолу грошi. Великi банкноти - по двадцять, по п'ятдесят, навiть по сто марок!

Хлопцi здивувались - вони ж бо знали, що Тiм живе в так званому бiдняцькому передмiстi.

- Звiдки в тебе стiльки грошей? - спитав один.

- Украв у директора гiдростанцiї, - вiдповiв Тiм i хотiв засмiятись, хоч i був сердитий на хлопцiв. Але смiху в нього не вийшло, натомiсть вiн так зухвало оскiрився, що хлопцi аж полякались. Вони справдi повiрили в те, що сказав Тiм, i враз кинулись навтiкача. Вiдбiгши вже далеченько, хлопцi загукали: "Тiм Талер украв грошi! Тiм Талер злодiй!"

Тiм чув те. Вiн зажурено позбирав грошi й запхав у кишеню. Тодi пiшов до рiчечки, що текла через їхнє Мiсто, сiв там на лавочку й задививсь на качачу родину, що гуляла попiд берегом.

Каченята чапали по травицi перевальцем, iще зовсiм незграбно, i вчора Тiм був би неодмiнно посмiявся з них. А сьогоднi вони навiть не здались йому кумедними. I вiд того вiн iще дужче засмутився. Вiн дививсь на каченят так, як дивляться на голу стiну, зовсiм байдуже. I хлопець вiдчув, що цiєї недiлi вiн став зовсiм не той.

Лиш як почало смеркати, Тiм почвалав додому. -. Звернувши до свого завулка, вiн побачив, що бiля дверей їхнього дому стоїть мачуха з кiлькома сусiдками. Вони про щось збуджено гомонiли. Та ледве вгледiвши хлопця, сусiдки, сипнули врозтiч, мов кури, й позникали в своїх помешканнях. Однак дверi скрiзь лишились прочиненi, i як Тiм iшов завулком, у кожному вiкнi вiдхилялась завiска.

А мачуха стояла бiля напiввiдчинених дверей iз такою мiною, немов чекала кiнця свiту. З її обличчя, бiлого як крейда, стримiв просто на Тiма гострий червоний нiс. Тiльки-но хлопець пiдiйшов, вона мовчки ляснула його по щоцi, по другiй i потягла в дiм.

- Де грошi? - вереснула вона в сiнях.

- Грошi? - перепитав сторопiлий Тiм.

I знову ляснули два ляпаси: Тiмовi аж у головi загуло й на очах виступили сльози.

- Давай сюди грошi, поганцю, злодюго! Гайда в кухню!

I мачуха поволокла хлопця за собою. А йому й досi невтямки було, що ж сталося. Проте вiн витяг грошi з кишенi й поклав на кухонний стiл.

- Боже, та тут же тисячi! - вжахнулась мачуха й витрiщилась на Тiма, мов на яку потвору.

На щастя, в ту мить дверi до кухнi вiдчинились, i ввiпхалася засапана панi Бебер. За нею ввiйшов i Ервiн, що зразу вп'явся круглими з подиву очима в купку грошей на столi.

- Директора нiхто не обiкрав! - важко хекаючи, оголосила пекариха. - Всi грошi в них цiлiсiнькi.

Аж тепер Тiм зрозумiв, чому це його так зустрiли вдома: вiн же вдень жартома сказав панi Бебер, що обiкраде директора гiдростанцiї. Та й хлопцям на вулицi бовкнув те саме. А вони ж бачили, що в нього цiла купа грошей. Отож, певно, й виказали його. Он воно що!

Вiн хотiв був пояснити все, та мачуха вже знов заторохтiла без ком i крапок:

- Тозначнтьневдиректора? Виходитьдесьiнде! Детивкравгрошi? Кажиправду! Покиполi-цiянеприбiгла! Бовжевсявулицязнає! Кажиправду!

Тiм сказав правду;

- Нiде я їх не вкрав!

Тодi на нього посипався цiлий град ляпасiв i запотиличникiв; урештi панi Бебер спинила мачушину руку й тихо спитала хлопця:

- Тiме, хiба ти не казав менi сьогоднi, що ввечерi заплатиш борг за печиво?

- Боргзапечиво? Дочоготут боргзапе-чиво? - знову заверещала мачуха.

- Будь ласка, панi Талер, дайте менi спокiйно поговорити з хлопцем, - вiдказала їй пекариха.

Мачуха, ридаючи, впала на стiлець i вхопилась за Ервiнову руку. Той скрививсь, але руки не вiдняв. А панi Бебер допитувалась далi:

- Тiме, скажи менi правду! Звiдки ти знав, що ввечерi матимеш стiльки грошей?

Думки хурчали в Тiмовiй головi, як сполоханi горобцi: "Тiльки не бовкнути нiчого про пана Троча! Нi слова про угоду! А то вона зробиться недiйсною!"

Нарештi вiн сказав, затинаючись:

- Я... колись давно... знайшов... п'ятнадцять марок. I надумав пiти з ними на iподром, де закладаються на перегонах, - вiн говорив уже знов упевнено й рiвно. - Я думав - може, що виграю... Поставив на кобилу Маврiцiю-другу - й справдi, бачте, виграв, - вiн показав на купку грошей на столi, тодi знайшов у кишенi купон вiд квитка й поклав його на стiл до грошей.

Панi Бебер хотiла була подивитись на той купон, та мачуха вже вхопила вузеньку паперову смужечку. Вона розглядала її добрих хвилин п'ять, i всi в малесенькiй кухоньцi мовчали. Тiм стояв випроставшись, Ервiн несмiливо позирав на нього збоку, а панi Бебер згорнула руки на грудях i всмiхалась. Аж ось мачуха кинула купон на стiл i пiдвелася.

- Вигранi грошi - то теж