Ганс Георг Гадамер - Вірш і розмова

«ліс», порушує ритмічну симетрію віршового розміру. Втім, добре виважена антитеза обидвох рядків наступної строфи, де осінь і май, смерть і сміх відповідають одне одному, дозволяє забути цю рану. Рядок «Двійко втіх», який уводить нову смислову цілість, прив’язаний до наступної строфи за допомогою єдиної рими вірша («втіх» — «сміх»). Проте дисонанс все-таки слід почути. Адже саме завдяки йому друга половина вірша складає враження повної гармонії. Вчинок і страждання, відчуття і буття перебувають у вільній рівновазі, яка має щось від легкого танцю; згасання вогню і стихання співу — це не тільки замовкання самого вірша, це пісня життя, яка проминає. Так досягається найвище суголосся звучання і значення.

Згадане на початку внутрішнє переосмислення власного життя поета під впливом Максиміна і започаткований культ пам’яті про Максиміна домінують у зрілій творчості і способі життя Ґеорґе, виявляючись поміж іншим стилістично. Наповнення віршів стає свідомою вимогою. Таке наповнення зустрічаємо в релігійних документах. Неважко побачити, що великі тексти Нового Заповіту з огляду на мистецтво слова стоять набагато нижче порівняно з їхнім релігійним значенням. Це означає, що вони наповнені вірою, якої вимагає їхній пророчий характер. Я не хочу сказати, що в «Зорі сув’яззя» йдеться про релігійний рух чи про справжній релігійний культ, який прагне вийти на один рівень з християнською церквою або їй протиставитися. Для поетичного оформлення вражень від зустрічі з Максиміном Ґеорґе використовує інкарнаційні метафори. Ретельно проаналізувавши книгу Максиміна з «Сьомого жмутку», ми побачимо, що Ґеорґе споруджував метафорично-поетичний пам’ятник Максимінові, постійно озираючись на релігійні документи християнства. Вірші з цієї книжки і особливо з «Зорі сув’яззя» дуже потребують такого наповнення. Коли Ґеорґе пише:

Плоть божествяшеся бог воплощашеся

то це радше символ віри, ніж намагання вичерпати зміст поетичним словом. Маємо майстерно впорядковані вірші, які несуть поетичні гасла міцного зв’язку. Приклад з «Зорі сув’яззя», який наводжу, символічний подвійно: з погляду значення, яке мала для Ґеорґе зустріч з Максиміном, з якою він пов’язував надію на оновлення всього вітчизняного життя, і з погляду стилю, який набирає рис дидактичности, повчання, вимоги, розраховуючи на те, що слухач сам наповнить слово символічним змістом:

З тобою я вростаю вспак у роки

Близький тобі з таємного зв’язку.

Ти сяєш в славних пращурів діяннях

Зворушних чварах і п’янливих мандрах

Існуєш пильно потай соромливо

У мудрому побожному про-роцтві.

А що над гордовитим князюванням —

То крови давній незужитий спадок:

Родюще жевриво жбурляєш в світ

Тремтливе сяйво промінь золотий.

Якому бути дню надій і справджень

Де ти явив себе у наготі

Жертовне серце родження свій образ

Ти дух народу нашого ти юнь!

Ці вірші також свідчать про високе мистецтво майстра: чудова прелюдія двох перших рядків, розмах чотирьох останніх, урочистий жест середньої частини. Але їхня дія починається там, де читач або слухач налаштовується на літургійність, яка кожний окремий вірш інтеґрує в цілість. Смисл композиційної строгости, характерної для поетичної книжки загалом, саме в тому і полягає, що породжує її поетичне слово.

Завершальний хор книжки — наче печатка, яка скріплює цілість. Слід визнати, що така крута самостилізація вимагає більше, ніж готовий запропонувати читач. Межі між поетичним впливом Ґеорґе і силою його людиноформчої пристрасти стираються.

Тим часом остання поетична книжка Ґеорґе «Нове царство», до якої поряд з новими, увійшли, очевидячки, вірші, що опинилися поза межами строгої композиції попередньої збірки, показує всю амплітуду коливань його тону від блискучої драматичної бесіди через високостилізовані пророцтва аж до майже народнопісенної співомовки. В цій книжці зібрані вірші, в яких послаблюється напруга волі, без якої немає самостилізації. Постійна інтенсивність словесного мистецтва Ґеорґе дозволяє відчути напругу між життям-для-інших, що його поет сповідує і в повсякденні, і у віршах, і життям-для-себе великого одинака, самітника з-віку-правіку. Самозречення, здержливість, скромність, страждання творять неодмінний підтон його поезії від журби і туги ранніх книжок до твердости й ощадливости пізньої творчости. Проте в цій збірці відчуття свого призначення поет виявляє якнайбезпосередніше. Тож нехай на завершення прозвучить один з найкращих віршів «Нового царства», сповнений таємничого усвідомлення цих відчуттів:

Слухай що каже пітьмава земля:

Ти вільний мов птах або риба —

Втім щó є для тебе стихія твоя

Хтось згодом відкриє мабуть:

Твої доброчестя і хиба

Що жив ти як люди живуть.

Ти стрів нове юне лице

Та час був старий і з нас кожен

Чи з’явиться хтось хто оце

Обличчя побачити зможе.

Вірш нелегкий, хоча чіткий і настирливий ритм задає тему: казання землі, яка все знає і забирає назад у себе, яка тому, до кого звертається, вказує межі і скінченність його найпревелебнішої величі. А звертається вона до поета, кожного поета, поета-людини, людини. Вона має лице, і того, що личить йому, не відає більше ніхто. Звідси — необхідність відмовлятися, про яку Ґеорґе пише не раз, використовуючи, наприклад, у «Сьомому жмутку» мотив «дзеркала»:

не ми! не ми!

і мотив «слова» в «Новому царстві»:

Нема речей там де бракує слів

Поет мовить голосом землі, даючи зрозуміти, що немає нікого, хто б сказав про себе все. Все може сказати хіба той, хто прийде згодом. Він розпізнає давно присутню, проте досі не розпізнану можливість життя. Безперечно, тут звучать сакральні тони: нерозпізнана з’ява воскреслого Сина Божого між апостолами, котрі чекають, але не бачать. Це аж ніяк не означає, що поет уявляє себе в ролі невпізнаного Месії, який знає про себе все. Поет всього про себе не знає. Поет і вчитель Стефан Ґеорґе знає, що важить лише сказане, побачене і очевидне для всіх, а не голий помисел. Саме те, що важить, робить поетичну творчість Ґеорґе важливою.

ГЬОЛЬДЕРЛІН І ҐЕОРҐЕ

Тема «Гьольдерлін і Ґеорґе» — не якесь собі перше-ліпше порівняння, покликане показати своєрідність одного поета щодо іншого, а таки серйозна історична тема. Аж дивно: яка незвичайна актуальність судилася Гьольдерлінові і Ґеорґе в наш час. Звісно, що покоління поетів романтизму вже сторіччя тому зуміло побачити і поцінувати поетичну творчість Гьольдерліна. Втім, саме романтичне сприйняття втягло його вірші в контекст поетичних поглядів романтизму. І коли на початку нашого сторіччя творчий доробок Гьольдерліна знову привернув увагу — як завжди в таких випадках, тон задала поточна ситуація в літературі, властиво, бажання протиставити натуралізмові нові мистецькі принципи, — то приголомшили насамперед пізні речі поета, нове критичне видання яких тоді з’явилося. Це було справжнє віднайдення забутої спадщини, ні, відкриття нового поета, коли Норберт фон Гелінґрат, підготувавши в Мюнхенському університеті