Зінаїда Павлівна Тулуб - Людолови Том 1

на його боці. Він тільки не бажав одверто визнавати цього. Йому було майже приємно, що не він сам згоджується на поступки, а стороння особа його умовляє. Треба тільки витримати роль ображеної шляхетності.

А ксьондз спокійно вів далі:

— Тут, у Дикому Полі, нема де ховатися від татарських наскоків. Рідко минає рік, щоб вони не приходили по ясир[35]. І тоді палають хутори і села, а ці галгани і розбишаки або гинуть у бою, або татари женуть їх, як отару, в неволю.

І знов знайомий холодок поплазував спиною гордовитого пана. І знов зассала п'явка під серцем.

— Як то? Невже вони сюди заходять?! Пан метрикант запевняв, ніби тут цілком спокійно й безпечно, — мимоволі викрив себе пан Бжеський, вхопивши пробоща за руку.

— Порівняно — так. Але за останні десять років татари були тут тричі. Якби не Сагайдачний і ці самі низовці, вони давно забрали б нас у неволю. Іноді й козацькі вовки обертаються на вартових псів, — з усмішкою додав пробощ, розводячи руками.

— А все ж таки я не розумію, до чого веде ксьондз, — покірливо нагадав Бжеський.

— Ах, так! — схаменувся пробощ. — Перепрошую пана. Я кажу, що коли пан справді збудує тут добре озброєний замок і широко сповістить поспільство, що в разі татарського нападу кожен знайде притулок за його мурами, козаки зрозуміють, що присутність пана має рацію. Далі, їм бракує багатьох речей, що їх доводиться купувати тільки в місті за кількадесят миль. Тепер вони їздять по них, але коли в замку оселиться кілька досвідчених майстрів і коли пан улаштує тут ярмарок, давши крамарям і майстрам привілей на право торгу, справа остаточно залагодиться.

— Чудово! Але як я їх змушу працювати, і… де дістати грошей на всі ці витівки? — розгнівано урвав Бжеський. Мені дали землю за геройські подвиги, але це ще не значить, що я маю шалені кошти на будування замка і міста. Хіба я краківський лихвар?

— А як же роблять інші пани?

— А чорт їх зна як! Коли б у мене була кишеня, як у Радзівілла, я б не питав, де їх шукати.

Ксьондз хитро примружився,

— Це зовсім не так важко, як здається панові. Тут не треба купувати хлопа за повну ціну, як у Варшаві чи то в Кракові. Досить доручити спритному осадчому вивести сюди з Правобережжя потрібних панові людей — і пан матиме і пахолків, і майстрів, і хліборобів, і кого він забажає. Осадчий візьме недорого. Будьмо одверті, - засміявся пробощ, узявши Бжеського за руку. — У Великій і Малій Польщі хлопам не краще, ніж у пана Люцифера. Отож коли пан запропонує їм чистилище[36] замість дев'ятого кола адова[37], - те чистилище здаватиметься їм за справжній рай. Треба тільки пообіцяти їм років на п'ятнадцять — двадцять волю з тим, щоб вони за прожиток на панському грунті платили невеликий чинш, орали землю і збирали врожаї. А якщо деякі буйні голови і втечуть, ніхто не сумуватиме за ними, бо таке зілля впливає на них, як дріжджі, що від них уся Сивера могла б вибухнути, як пляшка перешумованого квасу. Недурно пан Вишневецький зігнав козаків з усієї Лубенщини і на їх місце оселив волинян. До того ж, — хай пан збудує їм хороший млин та шинок з міцною горілкою, медом та пивом. Тоді вся околиця сама опиниться в панських руках.

Тут пан пробощ занурився в складні господарські обрахунки, які остаточно запевнили Бжеського в тому, що мудрістю він затьмарив Арістотеля, а красномовністю Ціцерона і Скаргу[38].

Вечір мирно закінчився за склянкою міцного меду й оковитої. Настрій в обох був чудовий. Майбутнє видавалося їм ясне й безжурне, треба тільки бути мудрими, як змії, і тонко здійснювати свої наміри.

— А коли все навкруги буде заселене, як на Волині та в Галичині, і кожен клаптик землі знайде собі господаря, можна буде загнуздати цих диких коней. І в цій справі свята церква охоче підтримуватиме пана, бо років за десять тут не залишиться жодного схизматика[39], - вихвалявся пан пробощ, підносячи келих за віру і її шляхетного лицаря пана Рогмунда Бжеського.

Соймик[40] Брацлавського воєводства

Задушливий пекучий день наприкінці травня. Повітря дрижить над землею розтопленим склом, і в його переплетених струменях в'ються незчисленні рої мошки та комарів.

Але ще гарячіше й задушливіше в глибокій улоговині Брацлава. Сюди не долинає свіжий вітерець з околишнього степу і гір, не досягає і прохолодна тінь лісів. Навіть бистрий Буг не зменшує спеки. І, переступивши поріг своєї хатини, відчуває брацлавець, ніби він поринає в сонячний блиск, як у гарячу ванну.

Мляво й сонно тягнеться засідання соймику. Це — соймик реляційний, де посли Брацлавського воєводства складають звіт про те, що було у Варшаві на вальному соймі.

Засідання відбувається у високому мурованому костьолі, біля базару. Після сонця і спеки тут надзвичайно хороше: прохолода кам'яного каземату, півтемрява, розсипані по кам'яній підлозі і сходах барвисті бліки від кольорового скла та вітражів[41]. Здається, то розсипане не сонячне світло, а самоцвітне каміння — рубіни, смарагди, сапфіри… Повітря насичене невловимим ароматом розвіяного куріння і пишних вінків жасмину, що вмирають біля вівтаря.

Але пишна декорація ритуальної дії зачаровує лише бідних, темних людей. Пихливе панство не звертає на неї уваги. Все це мають вони і дома по своїх розкішно оздоблених палацах. Недбало порозвалювалися вони на зручних лавах різьбленого дуба, червоні, спітнілі й сонні від спеки.

Тоскно.

Доповідач усе повертається до московських справ, до заплутаних перемов із боярською думою, з піднайменником[42], з лісовчиками…[43] Брацлавській шляхті це байдуже. Король намагається захопити московську корону. Ну, й хай! Аби не вимагав нових податків та посполитого рушення.

Куняє пан Кособудський, задоволений з того, що йому призначено староство. Сотник Балика відчуває, як важчають його повіки… Пливуть перед очима порошинки, пронизані сонячним промінням. Як перський килим, повзуть на амвон барвисті бліки — янтарні, смарагдові, сині. Скинути б із себе жаркий кармазиновий жупан та кинутися б у Буг, бурхливий і гомінкий, з руслом, заваленим гранітними уламками, колись принесеними водою з Карпат.

Горленко ледве перемагає дрімоту. Але сидить він струнко. Душно в шатному кунтуші, облямованому куницею. Тиснуть гостроносі чоботи останньої моди. Але Горленко повний пихи: він теж бере участь у державних справах. Навколо стільки магнатів і пишного панства, які в інший час навіть не глянули б у його бік. А тепер він рівний серед рівних. Тут