Антон Дмитрович Мухарський - Смерть малороса або ніч перед трійцею

«Єбал я всех… Я на отдихє, у себя дома! Я єбаться хочу!..» — знову щосили заволав Льошка, а потім, визирнувши до коридору через прочинені двері, мовив комусь «Ізвінітє», і, грюкнувши ними, хижо потер руки і змовницьки проказав: «Давайте начінать!»

Ну, «їбаться — не їбаться», а далі було таке… Десь годинки півтори, посиділи всі скопом, вижлуктавши з рожевих разових стаканчиків дві півлітрові пляшки «Хеннессі», і ще півпляшки «Джеймсона». Дівчата пили здебільшого «Мартіні», хижо заїдаючи його сирами і хамоном, а потім «тихий Серьожа», який після майже єдиної промовленої ним фрази про Льошкіних сім'ю і дітей, весь час мовчав і жлуктив «Джеймсон», взяв свою Свєту і повів її до ванної кімнати.

Вийшли звідти хвилин за десять, натхненні і щасливі. Свєта сором'язливо опускала очі додолу і облизувала трохи підпухлі губи, а Серьожка влив у себе півсклянки віскаря і сказав: «Бля, люблю Данєцк!»

І понеслося… Спершу Льолік з Боліком, взявши своїх подруг Таню і Лєну, потягли їх до себе. Потім Льошка зачинився у ванній кімнаті із своєю Свєтою (в компанії виявилося дві Свєти — Льошкіна і Серьожкіна).

Лесикову подругу звали Наташа. Просто і органічно. Вона була фарбованою білявкою, міцної статури з великими персами, затягнутими у зелену трикотажну кофтину, джинсовій міні-спідниці і чорних непрозорих калготках, заправлених в чорні напівчобітки на невисоких підборах.

Чому Лесик обрав саме її з усіх дев'яти представлених на огляд дівчат? Можливо, тому що його колишня дружина теж була міцна і грудаста (Лесь любив грудастих), а може, й тому, що незважаючи на фарбоване біле волосся, Наташа несла на своєму обличчі наявні ознаки належності до скіфсько-сарматської антропологічної гілки місцевого народонаселення, бо очі мала розкосі, блудливі темно-зеленого болотного кольору, широкі вилиці і напрочуд виразні пухкі, хтиві губи, в які так і хотілося що-небудь запхати.

Спершу в ці губи Лесь (о естетська натура!) запхав свій палець. Ні, ну натурально, коли решта вийшли на балкон покурити і вони лишилися в кімнаті самі, він протягнув руку до своєї Наташі і торкнувся великим пальцем її пухких вуст. Наташа, із викликом, дивлячись йому прямо у очі, ухопила його злегка зубами за палець і полоскотала язиком пучку. «Пішли до ванної…», — запропонував Лесик. «Пішли».

Отак двічі вони ходили до ванної кімнати в номері 510. Причому другий раз затрималися там чи не на півгодини. Алкоголь притупляв фізичні відчуття і сам акт орального сексу значно подовжувався.

Проте, на диво, Лесикові чоловічі фізичні сили у гарній компанії і під впливом дорогого алкоголю відновлювалися миттєво і вже за десять-п'ятнадцять хвилин він відчував, що унизу живота набрякає, пучиться його життєдайний пагін, його корінець, його ствол і, хоч як би це не по-хахляцьки звучало — «гетьманська булава».

Скориставшись нагодою, Лесик з Наташею усамітнилися в номері Льоліка і Боліка і саме там, оволодівши Наташею по-справжньому, вже після самого акту, сидячи навпроти повністю оголеної повії, Лесик побачив оті чорні цятки проколів і синці у зоні підпахової артерії, які його насторожили.

«Ти що колешся?» — запитав він її прямо.

«Коли йду на роботу, то так… Адже я тільки починаю. Важко психологічно».

«І що, допомагає?»

«Трохи допомагає. Знімає ступор».

«А що колеш?»

«Макову ширку… Гарно розслабляє».

Після того Лесику їбатися з Наташею якось розхотілося. Проте години через півтори, вживши ще двісті коньяку з сирами, хамоном, і трьома «Рафаеллками» (на цей раз до гастронома бігали Льолік і Болік), він жваво став задивлятися на їхніх партнерок, які збуджені і щасливі тільки-но повернулися з вулиці, де відсмоктали у самого Йосипа Кобзона! Ну, тобто не у самого Йосипа, як його там по-батькові… А у його залізного двійника, тобто пам'ятника, що стояв навпроти центрального входу до будинку культури «Ювілейний», на який прямо дивилися вікна 510 номеру готелю «Шахтар» у Донецьку.

Ідея, щоб дівчата відсмоктали у Кобзона, прийшла Льоші саме тоді, коли вони курили на балконі!

«А слабо, дєвки, отсосать у самого Кобзона? Главного пєвца донецкого края! Нашей гордості, честі і совісті?»

«А чьо отсосать-то? Он же пам'ятник?» — зайшлися сміхом дівчата.

«А ми йому хуй-то і прідєлаєм. Он чьо, не человек, што лі? Пашлі!»

Узявши із собою пляшку мартіні і кока-коли, уся ватага у складі Льоши, Серьожи, Льоліка-Боліка та їхніх дівчат рушила до пам'ятника. Як вони потім розповідали, ледь не всцикаючись від сміху, Льоша раз у раз прикладав до того місця пам'ятника, де б за анатомічними розрахунками, з-під пальта, мав стирчати ерегований пеніс, то пляшку Мартіні, то пляшку коли, а дівчата, удаючи, що смокчуть у самого Кобзона, пили ті напої прямо з пляшок. Повернулися за півгодини, бо на обрії з'явився міліцейський патруль. Були жваві, натхненні, розбещені безкарністю і напрочуд сексуальні!

З усієї компанії Лесю найбільше подобалася Лена — типова донеччанка, чи то з трохи перебитим (чи то вони так вроджуються?) кирпатим носом, довгими ногами, широко розставленими очима, їдкою, наглою вдачею, яка раз у раз кричала: «У-у-у-у-у, я отсосала у Кобзона! Кобзон, я тебя люблю! Сука, я прошу, хоть не надолго, боль моя, ти покінь меня!..»

Вона так крутила сракою і звивалася тілом, виводячи п'яним голосом пісні метра, серед яких були і легендарні «Мгновєнія», «І пісня про далеку батьківщину», і чомусь «День Побєди» і «Смуглянка», що Лесю так і закортіло поставити її раком і трахнути! Що він, зрештою, і зробив, обмінявшись з Боліком партнерками.

Справу робили у ванній кімнаті номера 510. Все було класично. Лєна, скинувши з себе джинси і труси просто на підлогу, обперлася руками на зачинену кришку унітазу і затрясла перед Лесиком оголеними сідницями. «Донбас порожняк нє гоніт!» — казала в півоберта зазираючи на Лесика, який увійшов у неї, аж прицмокнувши від задоволення. «Канєшна, нє гоніт!» — погодився він з повією.

Проте вжитий алкоголь і гандон «Гусарський» настільки притупляли відчуття насолоди від усвідомлення цієї соціально-ментальної парадигми, що з Лесика вісім потів зійшло, поки він витанцьовував тазостегновим суглобом сексуально-хореографічні па, від яких Лєночка за півгодини теж зовсім притомилася. Проте, з відчуття вродженого патріотизму і всотаної з маминим молоком любові до землі троянд і териконів, раз у раз, але дедалі тихше і тихше, майже умліваючи, шепотіла: «Давай, роднєнькій, давай! Данбас паражняк нє гоніт!»

Декілька разів вони пробували міняти пози, але нічого не вдавалося і лютий роз'ятрений Лесиків пагін стояв колом. Зрештою, повернулися до тої пози, з якої почали.

«Тільки ти візьми мене за яйця і злегка їх перекатуй