Йоганн Вольфганг Гете - Фауст

уми ще в XIX столітті оцінили величезну культурну значущість і художні достоїнства Гетевого твору[9]. Наприкінці 50-х років XIX століття Тарас Шевченко, повернувшись із заслання, наполегливо вчитувався у «Фауста» (у російському перекладі Е. Губера 1838 року) і характеризував його неодноразово як геніальний твір німецької літератури[10]. У 80-і роки Іван Франко у своєму ретельному дослідженні «Фауста» відзначив ті елементи, що були близькі українській ментальності. Це поетика природи, міфопоетичне мислення, яскрава і соковита мова, що занурювала в стихію народного життя, піднесений ідеалізм прагнень головного героя. Фаустові пошуки істини великий український просвітитель пов'язував з прагненнями волі, а похмурий кабінет Фауста на початку твору поставав у нього не лише як сховище мертвотної схоластичної премудрості, а і як символ уярмлення вільної думки та індивідуальної свободи. Про це написав І. Франко в посвяті свого перекладу Гетевого твору Михайлу Драгоманову, порівнюючи цього вченого з Фаустом:

Тобі сей труд! Та ж смілим словом ти

Розбив круг нас невіжості границі!

На світло вирвав нас із темноти,

На волю вивів з мертвоти темниці!

Та ти ж вказав нам путь, куди іти,

Як поступу будови докладати,

Добра собі в добрі для всіх шукати…[11]

Михайло Драгоманов, високо оцінюючи виконаний Іваном Франком переклад «великого произведения величайшего из поэтов мира», писав у цій же рецензії про Україну як про націю, «политическое будущее которой еще впереди, но чье место на право самостоятельного развития в ряду цивилизованных народов уже завоевано и не может быть занято никем иным».[12]

Леся Українка, з її енциклопедичною начитаністю і широким культурним кругозором, чудово розуміла значення «Фауста» й інших творів Гете, про що свідчать її листи до М. П. Драгоманова[13]. Наприкінці 80-х років XIX століття вона готує великий список авторів європейських та інших літератур для перекладу українською мовою і включає в нього «Фауста», «Страждання юного Вертера» і вірші Гете.[14]

Історія перекладів «Фауста» (як і інших творів Гете) українською мовою має своїх дослідниееків[15]. Важливою подією в культурному житті України став здійснений Миколою Лукашем переклад «Фауста» (1955), високі поетичні достоїнства якого, гадаємо, повною мірою відповідають мріям Лесі Українки.

Шалагінов Б. Б.

ФАУСТ

Трагедія

Присвята

Знов близитесь ви, постаті туманні,

Що вже мені з'являлися колись.

Чи вдержу вас? Чи знову тій омані

Мої чуття прихильно піддались?

Ви ринете! Пануйте ж, нестриманні,

Коли вже ви так владно піднялись;

Моя душа бентежно молодіє,

Коли від вас чудовний дух повіє.

Ви принесли веселих днів картини

І образів навіки любий рій;

І першого кохання й дружби тіні

Встають, немов у казці прастарій.

Згадалися життя зиґзаґи звинні,

Минулий жаль, і втрати біль гіркий,

І ймення тих, що їх зрадлива доля

В цвіту стяла, мов квіти серед поля…

Пісень моїх не чують ніжні душі,

Що слухали пісні юнацьких днів;

Розвіялись бесіди наші дружні,

Їх відгомін давно вже відбринів.

Кругом чужі, хоч, може, й не байдужі,

Та їх хвала не радує чуттів;

А ті, що їх, мов рідні, привітають, —

Розкидані, десь по світах блукають.

І знов мене привиддя полонили,

Неначе звуть в мовчазне царство сна,

Колишній спів мій, майже занімілий,

Лунає знов, мов арфа чарівна;

Я стрепенувсь, і сльози забриніли,

І серце враз відтало аж до дна…

Теперішнє здалека ледве мріє,

А що пройшло — ізнов живе і діє.

Пролог у театрі

Директор театру, поет і комік.

Директор

Обидва ви не раз мені

В пригоді стали в хвилю скрути;

Скажіть, яким повинен бути

Театр у нашій стороні?

Бажаю я завжди юрбі годити:

Вона живе, дає й другому жить.

Стовпи стоять, поміст із дощок збитий,

І всяк туди, на свято мов, спішить.

Сидять усі вже, звівши вгору брови,

До подиву і захвату готові.

Я знаю, як сподобатися всім,

А все ж чомусь сьогодні страшнувато;

Хоч путнє щось незвично бачить їм,

Але вони читали страх багато.

Як змайструвать виставу нам таку —

Нову, й живу, і людям до смаку?

Люблю, коли у нас під балаганом

Гучна юрба хвилює ураганом

І тиснеться до цих дверей вузьких,

Мов у переймах болісно-тяжких.

Ще в білий день, ще о четвертій

До каси товпляться дістать квиток

І ладні битися за нього до півсмерті,

Мов це — в голодний рік насущника шматок.

Лише поет зробить це диво здібний;

О друже мій, тут твій талант потрібний!

Поет

Не говори про натовп той нікчемний;

Його діла високий дух гнітуть,

Затьмарюють, як морок ночі темний,

Затягують у вир, у каламуть.

Веди мене в небесний світ таємний,

Де радощі поетові цвітуть.

Лиш там любов і дружба нас чекають,

Божественні чуття в серцях плекають.

Що в глибині грудей у нас постало,

Що, тремтячи, зірвалось на уста,

Невдало раз, а інший раз і вдало, —

Поглине все хвилина зла й пуста;

А що роки у серці визрівало,

В довершене творіння вироста.

Примарний блиск живе одну хвилину,

Правдивому нема в віках загину.

Комік

А що мені з потомних тих віків?

Коли б і я про них лиш говорив,

То хто б сучасників розважив?

А їм потрібен добрий жарт,

І вже чогось веселий хлопець варт,

І чимсь в суспільстві він заважив.

Хто зацікавить публіку зумів,

Того вона не кине цінувати;

Що більше буде слухачів,

То легше їх опанувати!

Отож зробіть нам п'єсу до пуття

І виведіть фантазію і волю,

Кохання й розум, пристрасть і чуття,

Та й дурості якусь там дайте ролю.

Директор

А головне, як більш перипетій!

Бо глядачі цікаві до подій;

Як більше сцен напружених, рухомих,

Щоб всяк дививсь, не зводячи очей, —

І ви попали вже в число відомих,

Усюди люблених людей.

Лиш масою підкорите ви масу,

Для себе в ній всяк найде штучку ласу;

Де всього є, там кожен візьме щось,

Й видовище до серця всім прийшлось.

Даєш нам твір — давай в шматках, на милість,

Таке рагу нам вигідніш, як цілість,

Бо легко зготувать і зручно подавать.

Нащо тобі здалась довершена умілість?

Хоч що дай публіці — на шмаття буде рвать…