Роджер Желязни - Рука Оберона

— Пройти по темній ділянці?

— А чому б і ні? Ганелон спробував це зробити, і з ним все в порядку.

— Хвилинку, — перебив Ганелон. — Я не казав, що це було легко, і я переконаний, що ви не зможете провести по цьому шляху коней.

— Що ти маєш на увазі? — Поцікавився я.

— Пам'ятаєш те місце, де ми перетнули Чорну Дорогу, коли тікали з Авалона?

— Звичайно.

— Ну, відчуття, яке охопило мене, коли я повертав Карту і кинджал, було схоже на те, яке я відчув в той час. Це було однією з причин, чому я так швидко біг. Я за те, щоб спершу спробувати Карти, по теорії, що ця точка збігається з Амбером.

Я згідно кивнув:

— Гаразд. Ми цілком можемо спробувати вибратися, по можливості, найбільш легким способом. Давайте, заберемо спочатку коней.

Ми зробили це, дізнавшись по ходу справи довжину ланцюга грифона.

Він витягнув її, приблизно на тридцять метрів від входу в печеру і відразу ж заходився жалібно мекати. Це аніскільки не полегшило нам умиротворення коней, але це ж викликало одну дивну думку, яку я вирішив тримати при собі.

Коли ми з усім упоралися, Рендом витягнув свої Карти, а я дістав свої.

— Давай спробуємо Бенедикта, — запропонував він.

— Гаразд. Тепер можна викликати кого завгодно.

Я відразу ж помітив, що Карти стали на дотик холодними. Я взяв Карту Бенедикта і почав попередню підготовку. Рендом поруч зі мною робив те ж саме.

Контакт виник майже відразу.

— Що трапилося? — Запитав Бенедикт.

Він обвів поглядом Рендома, Ганелона і коней, а потім зустрівся очима зі мною.

— Ти переправити нас? — Запитав я.

— Коней теж?

— Всіх.

— Давайте.

Він простягнув руку і я торкнувся її. Ми всі перебралися до нього. Через кілька хвилин ми стояли з ним на високому скелястому майданчику. Холодний вітер тріпав нам одяг, сонце Амбера минуло полудень на заповненому хмарами небі. Бенедикт був одягнений в жорстку шкіряну куртку і штани з оленячої шкіри. Сорочка на ньому була вицвілого жовтого кольору. Обрубок правої руки закривав помаранчевий плащ. Він міцно стиснув довгі щелепи і придивився до мене.

— З цікавого місця ви поспішили забратися, — зауважив він, — я вловив дещо на задньому плані.

Я кивнув:

— З цієї висоти відкривається теж цікавий вигляд.

Я помітив підзорну трубу у нього за поясом і одночасно зміркував, що ми стояли на широкому кам'яному карнизі, з якого Ерік командував битвою в день своєї смерті і мого повернення. Я підійшов подивитися на чорну смугу через Гарнаті, що тяглася далеко внизу за лінію горизонту.

— Так, — промовив він. — Чорна дорога, схоже, в більшості пунктів стабілізувала свої кордони. Однак, в небагатьох інших вона все ще розширюється. Враження майже таке, наче вона наближається до остаточної відповідності з якимось планом. А тепер скажіть-но мені, звідки ви з'явилися?

— Я провів минулу ніч в Тир-на-Нготі, — відповів я, — а цього ранку ми збилися зі шляху, перетинаючи Колвір.

— Це не легка справа, — зауважив він. — Заблукати на своїй власній горі… Треба, знаєш, тримати на схід. Це напрямок, з якого, як відомо, сходить сонце.

Я відчув, що обличчя моє заливається червоним.

— Була пригода, — я відвів убік погляд. — Ми втратили коня.

— Яке саме пригода?

— Серйозна… для коня.

— Бенедикт… — втрутився раптом Рендом. Він відірвав погляд від того, що було, як я зрозумів, пробитою Картою. — Що ти можеш розповісти мені про мого сина, Мартіна?

Бенедикт кілька хвилин вивчав його, перш ніж заговорити.

— Чому такий раптовий інтерес?

— Тому що в мене є причина вважати, що він може бути убитим, — відповів він. — Якщо це так, то я прагнутиму помститися. Якщо це не так, то…

Думка, що це може статися, викликала у мене деякий розлад.

— Якщо він ще живий, то я хотів би зустрітися з ним і поговорити.

— Що змушує тебе думати, що він може бути убитий?

Рендом глянув на мене. Я кивнув.

— Почни із сніданку, — запропонував я.

— Поки він це робить, я знайду вам обід, — вставив Ганелон, риючись в одній з сідельних сумок.

— Нам показав дорогу Єдиноріг… — Почав Рендом.

3

Ми сиділи і мовчали. Рендом закінчив розповідати, а Бенедикт дивився на небо над Гарнаті. Обличчя його нічого не виражало.

Я давним-давно навчився поважати його мовчання.

Нарешті, він різко кивнув і подивився на Рендома.

— Я давно підозрюю щось в цьому роді, — вимовив він. — З усього, що створили батько і Дворкін за всі ці роки, у мене виникло враження, що існував первісний Лабіринт, який вони або знайшли, або створили, розташувавши наш Амбер всього лише в одному відбиті від нього, щоб черпати його силу. Я, однак, так ніколи і не отримав ніякого уявлення щодо того, як можна пройти в те місце.

Він знову повернувся до Гарнаті, вказавши підборіддям:

— І що, як ви мені говорите, співвідноситься з тим, що було зроблено там.

— Здається, так, — відповів Рендом.

— Викликане пролиттям крові Мартіна?

— Я думаю, що так.

Бенедикт підняв Карту, передану йому Рендомом під час розповіді. Тоді Бенедикт ніяк її не прокоментував.

— Так, це Мартін. Він прийшов до мене після того, як я покинув Рембо. Він залишався у мене довгий час.

— Чому він прийшов до тебе? — Запитав Рендом.

Бенедикт слабо посміхнувся:

— Він, знаєш, повинен був кудись відправитися. Його нудило від свого становища в Рембо, він відчував двоїсте почуття до Амбера, був молодий, вільний і тільки що увійшов в силу, пройшовши через Лабіринт. Він хотів забратися подалі, побачити чогось новеньке, погуляти по Відображеннях, як і ми всі. Я одного разу брав його в Авалон, коли він був хлопчиськом, щоб дати йому погуляти по суші влітку, навчити його їздити верхи, показати збір врожаю. Коли він раптом опинився в такому становищі, що міг вирушити в одну мить куди завгодно, вибір його був все ж обмежений небагатьма відомими йому місцями. Вірно, він міг придумати якесь місце в одну мить і відправитися туди, практично створити його. Але він також усвідомлював, що йому ще багато чому треба навчитися, щоб гарантувати свою безпеку в Відображеннях.

Він прийшов до мене і попросив мене навчити його користуватися своїм даром. І я його навчив. Він провів у мене більшу частину року. Я навчив його битися, навчив його роботі з Картами і Відображеннями, навчив його всьому тому, що зобов'язаний знати амберець, якщо він хоче вижити.

— Чому ти все це зробив? — Запитав Рендом.

— Хтось же повинен був. Він прийшов до мене,