Міхаель Енде - Скорочено Джим Ґудзик і машиніст Лукас

Згодом друзі побачили на піску справжні сліди локомотива і зрозуміли, що вони зробили величезне коло. Вони вирішили чекати, поки міражі Фата Моргани не закінчаться. Наприклад, вночі, коли не буде так спекотно.

Глава шістнадцята, у якій Джим Ґудзик робить важливе відкриття

Лукас і Джим, сидячи на даху локомотива, доїдали залишки провіанту і милувалися заходом сонця. Спека трохи спала. Здійнявся навіть легенький вітерець. Усі міражі зникли.

Лукас одразу зміг визначити, де північ та куди їм їхати. Джим помітив, що стерв'ятники, які непохитно супроводжували їх, раптом усі розвернулися та полетіли геть. Емма видала оглушливий свист, який пролунав криком жаху, і, розвернувшись сама собою, як навіжена помчала у зворотній бік. Друзі побачили на обрії велетня. Він був явно дуже старим, бо його довжелезна біла борода діставала йому до колін і, от диво, була заплетена у товсту кіску. Гігантське тіло прикривала стара довга сорочка, яка напевне перебільшувала за розмірами найбільше вітрило.

Лукас не налякався, а сказав, що велетень виглядає добрим. А велетень раптом підняв руки і, склавши їх рупором, вигукнув тоненьким жалібним голоском: "Чужинці, прошу вас, будь ласка, не йдіть! Я вам анічогісінько не зроблю!". Джим дуже боявся, хоч велетень казав, що нічого поганого не зробить.

Велетень наближався і з кожним кроком ставав дещо меншим. І, нарешті, дійшовши до Емми, він зробився таким на зріст, як Лукас-машиніст. Навіть на пів голови нижче.

Перед зчудованими друзями стояв худий старий із тонким добрим обличчям. Він розповів, що багато років мріє, щоб хтось виявив хоробрість – не тікав від нього. Звали велетня, що почувався дуже самотнім, Тур Тур. І був він просто уявновелетень. Він жив у самісінькій середині "Кінця Світу", саме біля оази. І туди запросив свої нових знайомих.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Глава сімнадцята, у якій уявновелетень пояснює свою незвичайність та виявляє вдячність

Оазою пана Тур Тура виявився малесенький ставочок із прозорою водою. Навколо росла свіжа соковита зелень і безліч пальм та фруктових дерев. Під деревами стояв невеличкий білий будиночок. На городику перед будиночком уявновелетень вирощував квіти та овочі. Лукас, Джим і пан Тут Тур усілися в кімнаті вечеряти. Пан Тур Тур був вегетаріанцем.

Згодом уявновелетень розповів свою історію. Чим більше він віддаляється від інших, тим вищим виглядає. А чим ближче він підходить, тим помітніший його справжній зріст. У дитинстві ця властивість проявлялася не так сильно, приблизно в два рази менше, ніж зараз. Батьки були єдині люди, які не боялися Тур Тура. Коли вони померли, Тур Тур вирішив переїхати туди, де б його ніхто не боявся. Він мандрував усім світом, але усюди повторювалось одне й те саме. Урешті-решт, аби більше нікого не лякати, він пішов до пустелі. Після батьків Лукас і Джим – перші люди, які не злякалися Тур Тура. Лукас довго мовчав та розмірковував над почутим. Джим теж глибоко замислився.

Лукас розповів про те, звідки вони приїхали і що зараз вони прямують до Дракон-Міста, аби звільнити принцесу Лі Сі та розкрити таємницю Джима Ґудзика. Тур Тур пообіцяв вивести друзів із пустелі і піти з ними до району "Чорних Скель". А далі їм доведеться самим добиратися. Друзі вирішили вирушити вночі, бо вдень Фата Моргана не дала б їм рухатися правильно.

Пан Тур Тур швидко зробив бутерброди та наповнив свіжим чаєм золотий термос царя. Потім усі троє пішли до локомотива.

Але перш ніж пуститися в дорогу, Джим захотів ще раз побачити незвичайні велетенські здібності пана Тур Тура, і той дав згоду їх продемонструвати. Місяць сяяв так яскраво, що все було видно майже як вдень. Джим і Лукас лишилися стояти біля Емми, а пан Тур Тур пішов углиб пустелі. Друзі спостерігали, як, віддаляючись, він стає все більшим. А коли він пішов назад, то все зменшувався доти, поки нарешті, зупинившись перед ними, знову не став нормального зросту. Потім усі троє залізли в кабіну, закрили двері та поїхали углиб пустелі.

Глава вісімнадцята, у якій друзі розстаються із уявновелетнем і застрягають у "Вустах Смерті"

Пустеля була пласка і всюди однакова. Але пан Тур Тур ані секунди не сумнівався у тому, в який бік їм слід їхати. Не минуло й трьох годин, як вони вже досягли північної межі пустелі. На краю пустелі було ніщо, яке виглядало, як колосальна пітьма кольору вугілля, смоли та воронового крила водночас, що простиралася від краю пустелі до самісіньких небес. Тур Тур сказав, що це "Чорні Скелі". Вони впритул під'їхали туди, де починалася пітьма. Лукас зупинив Емму, і всі вийшли назовні.

Тур Тур сказав, що Дракон-Місто лежить десь у "Країні Тисячі Вулканів". Це масивне плоскогір'я, покрите тисячами великих та маленьких вогнедишних пагорбів. Де саме знаходиться Дракон-Місто, уявновелетень не знав.

"Країна Тисячі Вулканів" лежала на висоті семисот метрів вище за рівень "Кінця Світу". Єдиний шлях нагору проходив крізь "Чорні Скелі". Вони настільки чорні, що поглинають усіляке світло. Ну просто нічого не побачиш. Тільки в особливо сонячні дні всередині залишається зовсім трошки світла. Тоді на небі можна розпізнати слабеньку фіолетову плямку. Це сонце. Шлях веде звідси нагору весь час по прямій. У жодному разі не можна відхилятися від заданого курсу! По обидві боки шляху зяють бездонні прірви. У найвищому місці шлях проходить крізь велику браму у скелі. Вона називається "Вуста Смерті". Це найтемніше місце. У "Вустах Смерті" можна почути жахливий плач і стогін. Це вітер, який весь час дме