Міхаель Енде - Скорочено Джим Ґудзик і машиніст Лукас

тут зовсім тихо!". Згодом відлуння повернулося, тепер це був не голос одного Джима, а ніби сто Джимів. І було дуже гучно. Відлуння то приходило, то відходило.

Лукас сказав, що коли Емма загуркоче долиною, буде жахливий шум. Машиніст знайшов свічку і зробив кульки для вух. Друзі засунули віск до вух і поїхали. Вони їхали, а позаду, по обидва боки ущелини, скелі падали. Над сміливцями нависла смертельна небезпека. Джим скрикнув та смикнув Лукаса за рукав. Лукас озирнувся і оцінив усю небезпеку становища. Ані секунди не затримавшись, він повернув маленький аварійний важіль червоного кольору. Стрілка на спідометрі поповзла вгору, до максимальної швидкості. І тут спідометр луснув та розколовся на тисячі уламків.

Пізніше ані Джим, ані Лукас не могли пригадати, як їм вдалося уникнути загибелі. Локомотив, ніби гарматне ядро, вилетів з ущелини назовні саме у ту мить, коли впала остання гора. Позаду них лежав гірський масив "Корона Світу", а на місці ущелини, крізь яку вони пробиралися, високо-високо піднімалася червона хмара пилу. Зовсім нещодавно там була "Долина Сутінків".

Глава чотирнадцята, у якій Лукас має визнати, що без свого маленького друга Джима він би пропав

Лукас закурив і сказав, що шляху назад для них немає. Доведеться шукати інший шлях.

Сонце вже сідало, проте було ще досить світло, аби розпізнати, що вони перебувають у нескінченній пустелі. Навколо не було нічого, тільки пісок, валуни та камені. Далеко на обрії чорнів великий, як дерево, одинокий кактус. Друзі озирнулися у бік червоно-біло-смугастих гір. Пильна хмара дещо розсіялася, і стало видно руїни "Долини Сутінків".

З Еммою було негаразд. Локомотив мовчав. Не було чути навіть найтихішого посопування. Друзі витягли інструменти. Довгий час Лукас у повній тиші обережно простукував кожне колесо та кожний гвинтик у старенької Емми та напружено вслухувався. Машиніст сказав, що зламався поршень, але Лукас мав запасний. Джим узявся допомагати.

Друзі боролися за життя своєї милої старенької Емми. Година за годиною спливав час. Поршень уставлявся глибоко досередини, тому поступово, частина за частиною, довелося розбирати весь локомотив.

Була уже ніч. Раптом друзі почули у повітрі якесь дивне посвистування. За ним почувся огидний клекіт. Потім знову щось прошелестіло. Джим побачив безліч великих чорних горбів, які сиділи на землі та витріщали на нього палаючі очі. Лукас сказав, що це стерв'ятники, але лякатися не треба, бо вони їдять тільки мертвечину. Джим дуже налякався і у розпачі розрюмсався. Лукас вибрався з-під локомотиву і сказав, що ніяк не може розкрутити останньої гайки, бо треба влізти в котел, а Лукас затовстий. Джим сказав, що залізе. Але Лукас попередив, що хлопець опиниться під водою на дні котла. Воду виливати не можна, оскільки іншої в пустелі немає. Крім того, працювати треба було навпомацки.

Показався місяць, і стало дещо світліше. Джим узявся до роботи, і йому таки вдалося розкрутити гайку, хоч він мало не втопився. Лукас стяг із Джима мокрий одяг та загорнув його в теплу ковдру. Потім він напоїв його гарячим чаєм із царського термосу.

Лукас швидко змінив зламаний поршень та закрутив усе назад. Ззовні гайка закрутилася дуже добре. А потім він знову частина за частиною ретельно зібрав Емму. І коли останній гвинт був міцнісінько завернутий, Емма знову запихтіла! Стерв'ятники виглядали розчарованими. Проте здається, вони все ще на щось сподівалися. Птахи тільки ненабагато відступили у глиб пустелі. Друзі забралися до кабіни, щоб поспати.

Глава п'ятнадцята, у якій мандрівники потрапляють до чудернацької місцевості та знаходять згубні сліди

Наступного ранку друзі похапцем поснідали та рушили в путь. За їхніми розрахунками, десь на півночі вони мали виїхати до Жовтої річки і звідти вгору за течією добратися до самісінького Дракон-Міста. Мапа більше не допомагала, але спочатку все й так йшло добре.

Сонце підіймалося все вище та вище. Через спеку повітря над пустелею дрижало. Лукас і Джим щільно зачинили обидва віконця. Хоча всередині маленької кабіни через топку теж було досить жарко, але порівняно із зовнішньою температурою було краще.

Було десь за південь, коли Лукас сказав, що гори раптом опинилися на іншому боці. Вони ніби рухалися в повітрі. Потім гори зовсім зникли, їх не було більше видно ані праворуч, ані ліворуч. Замість них друзі раптом побачили в далечині морський пляж із пальмами, що згиналися від вітру. Згодом друзі побачили великі айсберги, що пливли небом. Тут перед ними виникла Ейфелева вежа. Потім з'явилися безліч вігвамів. Здавалося, що все навкруги просто з'їхало з глузду. Урешті-решт видіння цілком перемішалися.

Якийсь час друзі мовчки їхали далі і спостерігали за картинами, що то з'являлися, то зникали. Якраз коли Лукас хотів сказати Джимові, що сонце тепер видно навіть у трьох місцях, хлопчик оглушливо заволав, адже побачив Усландію! Еммі залишалося проїхати до Усландії якихось десять метрів, коли все щезло не менш раптово, ніж інші видіння. І знову по обидва боки пролягала нескінченна розжарена сонцем пустеля.

Мовчки поїхали вони далі. Проте найдивовижніше чекало на них попереду. Перед друзями раптом постав інший локомотив, що виглядав так само, як Емма. У ній були навіть Лукас і Джим. Лукас раптом згадав про дзеркальну кімнату Фата Моргани. Такі кімнати іноді бувають на ярмарках. Вони складаються цілком із дзеркал. Якщо зайти досередини, то можна зовсім збитися з пантелику, бо анітрохи не зрозуміло, де віддзеркалення, а де ні.

Фата Моргана – це так зване природне явище. Коли сонце розжарює піщану поверхню, повітря стає дуже гарячим, потім ще гарячіше і нарешті починає дрижати від спеки. І ось, розжарюючись усе більше та більше, воно раптом дає віддзеркалення, як справжнє дзеркало. При цьому воно відбиває не тільки предмети, що перебувають поблизу, а частіше приносить віддзеркалення тих, які знаходяться десь дуже далеко.