Роджер Желязни - Дев'ять Принців Амбера

гострим носом, усміхненим ротом і копицею солом'яного волосся. Він був одягнений в щось, що нагадує костюми Ренесансу, жовтих, червоних і коричневих тонів — довгий плащ-накидка і коротка обтягуюча шкіряна куртка. Я впізнав його. Його звали Рендом.

З наступного карти на мене дивилося незворушне обличчя Джуліана. Темне волосся нижче плечей, нічого не відображаючі блакитні очі. Він був повністю укритий білими обладунками, саме білими, а не сріблястими або з металевим відтінком, і виглядав так, як ніби з ніг до голови покритий емаллю. Я знав проте, що незважаючи на уявну декоративність, обладунки ці неможливо пробити, вони пом'якшували будь-який удар. Це була та сама людина, яку я переміг в його улюбленій грі, за що він кинув у мене склянку з вином. Я знав його, і я його ненавидів.

Потім був смаглявий, темноокий Каїн, одягнений в чорний і зелений сатин, з трикутною шляпою, недбало збитою набакир, з неї стирчав зелений плюмаж. Він стояв до мене в профіль, відкинувши руку в сторону, вивернувши носки чобіт, на поясі висів кинджал з величезним смарагдом в рукояті. Я не міг визначити свої почуття до нього.

Наступним був Ерік. Красивий чоловік по будь-яких стандартах, з волоссям настільки чорними, що воно навіть відливало синім. Борода кучерявилась біля завжди усміхненого рота. Він був одягнений в простий шкіряний камзол, шкіряні ж панчохи, плащ-накидку і високі чорні чоботи, на червоному поясі висів срібний меч, скріплений великим рубіном, а високий стоячий комір і манжети були теж оторочені червоним. Руки його, з великими пальцями, заткнутими за пояс, виглядали сильними і впевненими. Пара чорних рукавичок звисала з ременя біля правого стегна. Це він намагався вбити мене в той день, і мало не досяг успіху у своєму намірі. В глибині душі я відчував страх.

Потім з'явився Бенедикт, високий і суворий аскет з худим тілом, худим обличчям і з потужним розумом. Його кольори були жовто-оранжево-коричневі, і це дивним чином нагадувало мені копиці запашного літнього сіна. Сильний, вольове підборіддя, карі очі і каштанове волосся, яке ніколи не вилося. Він стояв поруч з гнідим конем, спираючись на спис, увінчаний квітковою гірляндою. Він рідко сміявся. Мені він подобався.

Коли я перевернув наступну карту, подих на секунду завмер, і серце мало не вистрибнуло з грудей.

Це був я.

Я дивився на карту, як в дзеркало. Зелені очі, чорне волосся, весь в чорному і срібному. На мені був плащ, злегка відкинутий, як від пориву вітру. Чорні чоботи, такі ж, як у Еріка, і на боці меч, тільки він був важчий, хоча і не такий довгий, як у нього. Чорні рукавички з сріблястим відливом і застібка на шиї у формі срібної троянди.

Я, Корвін.

Високий, могутній чоловік дивився на мене з наступної карти. Дуже схожий на мене, тільки підборіддя важче, і я знав, що він більший за мене, хоча значно повільніше. Про його силу ходили легенди. Він був одягнений у сіро-блакитний костюм із широким чорним поясом, і стояв і сміявся. Навколо його шиї на широкому ланцюгу висів срібний мисливський ріг. Борода була коротко підстрижена, в правій руці кубок з вином. Відчувши до нього раптову прихильність, я згадав і його ім'я. Його звали Жерар.

За ним пішов чоловік з великою світлою бородою і вогняним волоссям, виряджений в червоні і жовті шовки. У правій руці — меч, в лівій — кубок з вином, і сам диявол танцював в його очах, таких же блакитних, як у Флори і Еріка. Борода приховувала вузьке підборіддя. Меч був викладений золотим орнаментом. Він носив два великих кільця на правій руці і одне на лівій смарагд, рубін і сапфір. Це, я теж знав, був Блейз.

Потім з'явилася фігура, схожа одночасно на Блейза і на мене. Мої риси обличчя, хоча і більш дрібні, мої очі, волосся — Блейза, але бороди не було. На ньому був зелений мисливський костюм і сидів він на білому коні, лицем до правої сторони карти. У ньому відчувалися одночасно сила і слабкість, воля і нерішучість. І я так само схвалював і не схвалював цю людину, ставився до нього добре, але не любив його. Звали його Бранд. Я згадав його ім'я, як тільки подивився на карту. Відразу ж.

Так, я знаю їх усіх, причому добре, несподівано зрозумів я, пам'ятаю їх усіх, і всі їх достоїнства і слабкості, знаю, в чому їх сила і чим їх можна перемогти.

Тому що вони — мої брати.

Я закурив сигарету з пачки, що лежала на столі Флори, відкинувся на спинку стільця і спробував усвідомити те, що згадав.

Вони всі мої брати, ці вісім дивних людей в дивних шатах. І я знав, що це їх право — одягатися в що не побажають, і що в цьому немає нічого дивного, так само як я мав повне право одягатися в чорне з сріблом. З усмішкою пригадав я свої покупки в маленькій крамничці Грінвуда.

На мені одягнені чорні штании, і всі три сорочки, які я вибрав, були сірувато-сріблястого відтінку. Куртка теж чорна.

Я повернувся до карт і побачив Флору в наряді, зеленому, як море, зовсім такою, як я згадав її в попередній вечір. Потім чорняву Дівчину з такими ж блакитними очима, причому волосся в неї було густе і довге, а одягнена вона була у все чорне з срібним поясом навколо талії. Очі мої наповнилися слізьми, сам не знаю, чому. Її звали Дейдра.

Потім з'явилася Фіона. Колір волосся такий же, як у Блейза або Бранда, мої очі і перлова шкіра. Я відчув ненависть до неї в ту саму секунду, як тільки побачив зображення на карті. Наступною була Льювілла. Волоссяпід колір нефритових очей, в переливається блідо-зеленій сукні, з м'яким виразом на сумному обличчі. Чомусь я знав, що вона несхожа на всіх нас. Але і вона — моя сестра.

Я відчув жахливу самотність, віддаленість від усіх них. І тим не менше мені здавалося, що я майже фізично відчуваю їх присутність.

Карти були так холодні, що я знову склав їх разом, хоча й з явним, незрозумілим мені небажанням, що доводиться розлучатися. Але інших картинок в червах не було. Всі інші були самими звичайними картами. І я чомусь — Ах! Знову це чомусь! — Знав, що колода неповна і декількох карт в ній бракує.

Однак я й гадки не мав, що повинно було бути на відсутніх картах, і це викликало дивну печаль.

Я взяв сигарету