Роджер Желязни - Дев'ять Принців Амбера

— Ти могла б цього і не говорити.

Потім вона знову подзвонила своїй служниці, яка проводила мене в спальню, де я з труднощами примудрився роздягнутися, після чого намертво зваливсяв ліжко і проспав одинадцять годин підряд.

3

Коли я прокинувся наступного ранку, її в будинку не було, і записки вона мені теж не залишала. Служниця накрила сніданок на кухні і пішла у своїх справах. Я насилу відкинув природне бажання спробувати вивудити у неї все, що тільки можливо, тому що вона швидше за все або нічого не знала, або нічого не сказала б про те, що я хотів знати, а про мою спробу розпитати її обов'язково донесла б Флорі. І раз вже так виявилося, що я залишився на даний момент повним господарем будинку, я вирішив повернутися в бібліотеку і спробувати довідатися там якомога більше, якщо, звичайно, там було що взнавати. Та крім того, я люблю бібліотеки. Мені в них дуже затишно, я завжди відчуваю себе в цілковитій безпеці за стіною слів, красивих і мудрих. Я завжди відчуваю себе краще, коли усвідомлюю, що в світі ще залишилося щось, стримуюче в ньому найгірше.

Доннер або Блітцер, або один з їхніх родичів з'явився невідомо звідки і пішов за мною на негнучких ногах, втягуючи носом повітря. Я спробував було з ним подружитися, але це було все одно, що кокетувати з автоінспектором, який своїм жезлом наказав тобі зупинитися біля узбіччя дороги. По дорозі в бібліотеку я заглядав в інші двері, але це були звичайні кімнати, які досить невинно виглядали.

Коли я увійшов до бібліотеки, Африка все ще була прямо переді мною. Я зачинив за собою двері, щоб собаки мені не заважали, і пройшовся по кімнаті, читаючи назви книг на стелажах.

Тут було безліч книг з історії. По-моєму, вони складали основу всієї колекції. Були тут і книги з мистецтва, великі і дорогі видання, і я перегорнув деякі з них. Зазвичай мені найкраще думається, коли я займаюся чимось зовсім стороннім.

Мене трохи дивувало те, що Флора, очевидно, була багата. Якщо ми дійсно були братом і сестрою, чи означало це, що я теж був аж ніяк не жебраком? Я став думати про свої доходи, соціальне становище, професію, заняття. У мене було відчуття, що грошове питання мене завжди мало турбувало, і що коли мені потрібні були гроші, я діставав їх без всяких труднощів. Чи був у мене теж будинок? Я не міг пригадати.

Чим я займався?

Я сів за стіл і почав методично вишукувати в собі ті знання, якими я повинен був бути наповнений. Це дуже важко — дослідити самого себе, так би мовити, збоку, як якогось незнайомого. Напевно, саме тому у мене нічого і не вийшло. Що твоє, те твоє. Це є частиною тебе і відокремити це неможливо.

Звернутися до лікаря? Ця думка прийшла мені в голову, коли я розглядав деякі анатомічні малюнки Леонардо да Вінчі. Майже рефлекторно я став в розумі повторювати деякі стадії хірургічної операції. Тоді я зрозумів, що в минулому оперував людей.

Але все це було не те. Хоч я і згадав, що у мене була медична освіта, вона завжди було лише складовою частиною чогось іншого. Я знав, невідомо чому, що я не був практикуючим хірургом. Ким же тоді я був? Ким ще?

Щось привернуло мою увагу. Сидячи за столом, я не міг бачити всю кімнату до дальньої стіни, але, піднявши очі від книги, я глянув вздовж стелажів. Серед усього іншого там висіла антикварна кавалерійська шабля, яку я якось прогледів в минулий вечір. Я підвівся, підійшов до стіни і взяв шаблю в руки.

Про себе я навіть поцокав, побачивши, в якому стані була зброя. Менізахотілося взяти в руки масляну ганчірку і абразив, щоб привести шаблю вналежний вигляд. Значить, я розбирався і в антикварній зброї, по крайній мірі в рубаючій.

З шаблею в руці я почував себе зручно і легко. Віддав салют. Потім кілька разів провів атаки, зробив пару випадів і прийняв оборонну позицію. Так, я вмів фехтувати.

Так що ж у мене було за минуле? Я озирнувся, намагаючись побачити ще що-небудь, що могло б прояснити мій розум.

Але більше нічого не приходило в голову, так що я повісив шаблю на місце і повернувся за стіл. І, сівши зручніше, став обстежити його вміст.

Я почав з середнього ящика, потім ретельно обстежив ящики з правої і лівої сторони.

Чекові книжки, конверти, поштові марки, аркуші паперу, огризки олівців — словом, все, чого і слід було очікувати.

Кожен ящик я витягав повністю і тримав на колінах, поки досліджував вміст. Робив я це не спеціально. Це, очевидно, було частиною тієї підготовки, яку я отримав в минулому, і вона підказала мені, що у ящиків потрібно завжди оглядати бічні сторони і днище.

І тим не менше я мало не випустив з уваги одну деталь, яка привернула мою увагу лише в найостаннішу хвилину: задня стінка правого нижнього ящика була ближча, ніж у всіх інших.

Це про щось говорило. Довелося нахилитися і засунути голову всередину простору, куди всувався ящик. Там було щось схоже на невелику коробку.

Коробка ця виявилася невеликою потайною скринькою, замкненою на замок.

Приблизно хвилина пішла на дурну метушню зі скріпками, шпильками і, нарешті, металевим ріжком для взуття з іншого ящика. Ріжок для взуття був саме тим, що потрібно.

У потайному ящику лежала лише колода гральних карт.

Побачивши малюнок на обкладинці пачки, я здригнувся, мене пройняв холодний піт, дихання почастішало.

Білий єдиноріг на трав'яному полі.

Я знав, знав цей малюнок, але не міг згадати, що він означає, і це заподіювало біль.

Я відкрив пачку і вийняв карти. Це була колода з одних картинок, з їх чашами, шпагами, списами і всіма іншими атрибутами. Звичайна вкорочена колода — але червова масть була зовсім не типовою.

Я вставив на місце обидва ящика, але досить обережно, щоб не закрити потайного, поки не досліджу колоду до кінця.

Картинки червової масті виглядали зовсім як живі, здавалося, вони в будь-яку хвилину можуть зійти зі своїх блискучих поверхонь. На дотик карти були холодними, і мені приносило задоволення їх поверхня. Раптово я відчув, що колись і в мене була така ж колода.

Я почав розкладати карти на столі перед собою.

На одній з них був намальований хитрий маленький чоловічок з