Брем Стокер - Граф Дракула

8 травня.

Коли я почав записувати до цього зошита свої нотатки, то побоювався, що пишу дуже детально, але тепер щасливий, що зафіксував усі найдрібніші деталі від самісінького початку, бо тут відбувається багато незвичайного, — це турбує мене; я думаю тільки про те, як би вийти здоровим і неушкодженим звідси, і починаю шкодувати, що приїхав; можливо, нічні пильнування так впливають на мене, але якби цим усе й обмежувалося. Якби можна було з кимось поговорити, мені стало б легше, але тут нікого немає. Тільки граф, а він… Я починаю думати, що тут я єдина жива душа. Дозвольте мені бути прозаїком, оскільки того вимагають факти; це допоможе мені розібратися у всьому, зберегти здоровий глузд і уникнути влади фантазії, що дедалі більше бере гору наді мною. Інакше я загину!.. Дозвольте мені розповісти все, як воно є, або як воно мені здається.

Я проспав лише декілька годин і, відчуваючи, що більше не засну, підвівся. Поставивши дзеркало для гоління на вікно, я почав голитися. Раптом я відчув руку на своєму плечі і почув голос графа: «Доброго ранку», — озвався він. Я завмер, оскільки мене здивувало, що я не бачу його в дзеркалі, хоча в люстерку відбивалася вся кімната. Зупинившись раптово, я трохи порізався, але не відразу звернув на це увагу. Відповівши на вітання, я знову обернувся до дзеркала, щоб подивитися, як я міг так помилитися. Цього разу жодого сумніву не було: граф стояв майже впритул до мене, і я міг бачити його через плече. Але його віддзеркалення в люстерку не було!..

Це вразило мене і посилило дивність того, що відбувається; мене знову охопило незбагненне занепокоєння, яке виникало щоразу, коли граф знаходився поблизу. Тільки тепер я помітив свій поріз. Я відклав бритву вбік і озирнувся при цьому півобертом до графа, шукаючи пластир. Коли граф побачив моє обличчя, його очі зблиснули якимось демонічним сказом, і він раптом схопив мене за горло. Я відскочив, і його рука торкнулася шнурка, на якому висів хрест. Це відразу спричинило в ньому зміну, причому лють минула з такою швидкістю, що я подумав, чи була вона взагалі.

— Дивіться, будьте обережні, — сказав він, — будьте обережні, коли голитеся. У наших краях це набагато небезпечніше, ніж вам здається.

Потім, схопивши дзеркало, він продовжував:

— Ось ця нещаслива дрібниця все й спричинила! Ніщо інше, як дурна іграшка людської пихатості. Геть її!

Він відкрив важке вікно одним рухом своєї жахливої руки і пожбурив дзеркало, яке розбилося на тисячу друзок, упавши на каміння, яким було викладено двір. Потім, не кажучи ні слова, подався геть. Це дуже неприємно, оскільки я зовсім не знаю, як тепер голитимуся, хіба перед металевою коробкою від годинника або перед кришкою мого бритвеного приладдя, яка, на щастя, зроблена з полірованого металу.

Коли я зайшов до їдальні, сніданок був уже на столі, але графа я ніде не міг знайти. Так я й поснідав наодинці. Як дивно, що я досі не бачив графа ні за їжею, ні за питтям. Він, мабуть, незвичайна людина. Після сніданку я зробив невеликий обхід замку, який мене дуже схвилював: двері, двері, всюди двері, і все замкнуто і загороджено… Ніде жодної можливості вибратися із замка, хіба тільки через вікна! Замок — справжня в'язниця, а я — полонений!..

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Коли я переконався, що перебуваю в полоні, мене охопила лють. Я почав стрімко спускатися і підійматися сходами, пробуючи кожні двері, визираючи в кожне вікно, яке траплялося на шляху; але трохи згодом усвідомлення повної безпорадності заглушило всі відчуття. Коли за деякий час я пригадував своє тогочасне намагання, воно здавалося мені близьким до божевілля, бо я поводився, як щур у мишоловці. Але дійшовши висновку, що становище моє безнадійне, я почав холоднокровно обдумувати, як краще за все знайти вихід із ситуації. Я й тепер думаю про це, але досі не дійшов ще жодного висновку. Зрозуміло одне: немає ніякого сенсу розповідати графові мої думки. Він же чудово знає, що я полонений; а оскільки він сам це влаштував і, без сумніву, має на те свої причини, він лише обдурить мене, якщо я відверто зізнаюся йому. Мені здається, передусім я повинен пильно стежити за всім. Я усвідомлюю, що або я сам піддався, як немовля, впливу мною ж придуманого відчуття страху, або ж перебуваю у вкрай скрутному становищі; якщо зі мною трапилося останнє, то я маю потребу зберегти ясність думок. Тільки-но я встиг дійти такого висновку, як почув, що великі вхідні двері внизу зачинилися; я зрозумів, що граф повернувся. Оскільки він не зайшов до бібліотеки, то я навшпиньках попрямував до своєї кімнати і застав там графа, що готував мені постіль. Це було дивно, але тільки підтвердило мої припущення, що в будинку зовсім немає слуг. Коли ж пізніше я помітив крізь щілину в дверях їдальні, що граф накриває на стіл, то остаточно переконався у справедливості моїх припущень: оскільки він сам виконує обов'язки челяді, значить, їх більше нікому виконувати. Висновок мене налякав: якщо в замку більше нікого немає, значить, граф і був кучером тієї карети, яка привезла мене сюди. Я жахнувся від цієї думки — що ж тоді означає його здатність приборкувати вовків одним рухом руки, як він це робив тієї ночі? Чому люди в Бистриці і в диліжансі так за мене боялися? Чим керувалися вони, коли дарували мені хрест, часник, шипшину і горобину? Боже, благослови ту добру, милу стареньку, яка повісила мені хреста на шию, бо щоразу, як до нього доторкаюся, я відчуваю відраду і приплив сил. Як дивно, що саме те, до чого я ставився вороже і на що звик дивитися як на ідолопоклонство, у дні самотності і тривоги є моєю єдиною опорою й утіхою. Але мені не можна дозволяти собі відволікатися: я повинен дізнатися все про графа Дракулу, бо тільки це може полегшити мені розгадку. Сьогодні ж увечері постараюся примусити його розповісти про себе, якщо тільки вдасться звести розмову до цієї теми. Але мені треба бути обережним, щоб не збудити його підозри.

Опівночі.

Ми довго розмовляли з графом. Я поставив йому декілька запитань з історії Трансільванії, і він жваво й гаряче підхопив цю тему. Він із таким піднесенням говорив про події, народи, особливо про битви, ніби сам усюди був присутній. Він це пояснює тим, що для магната честь батьківщини, дому й імені —