Богдан Йосипович Чалий - Сто пригод Барвінка та Ромашки

class="v">До чужинців не ласкава.

Білі... ці... твої брати...

Нас полюють, мов хорти.

Стриб — зелений чоловічок.

Провисало кілька стрічок

На подертий комірець:

— Білі, — крикнув, —

Хай вам грець!

Ви рвете мене Банана,

Не одна на тілі рана...

Не один мій брат Банан,

В клітці плив за океан..,

Стриб — шишкастий чоловічок:

— Білі — сила диких звичок!

Я — шляхетний Ананас!

Переслідують і нас...

За моря в мішках везуть.

Щоб продати.

В цьому суть.

Ви — шпики царя Бамбука!

Скрикнув хлопчик:—

Що за бука?

Що за штука цар Бамбук?

Та зніміть мотузку з рук!

Чом ви лаєте без міри

Не діла, а колір шкіри?

Ось, приміром, наш город.

В нім, як райдуга, народ.

Зеленаві, не гіркі.

Дружне плем’я — огірки.

Баклажани — сині всі.

Мов померзли у росі.

Мак — червоний, наче жар.

Сонях— жовтий, мов ліхтар.

Фарба в кожного своя.

Але добра в нас сім’я.

Різнобарвні й бур’яни.

Злі Осотові сини.

Навіть гарні є на вид.

Тільки ж то — хижацький рід.

Про Бамбука розкажіть.

Але спершу — розв’яжіть!

Вийняв ножика Банан:

— Так виходить — ти не пан? —

І дригнувсь, бо між дерев

Пролунав машини рев.

Тут маленькі бідарі

Миттю зникли в чагарі.

На галяву виліз «джип».

Натрудився, аж захрип.

За кермом сидів Будяк

І горланив, наче дяк:

— Я слуга царя Бамбука,

Що блоху вціляє з лука!

Поряд з хвацьким водієм

Хто це? Ніби впізнаєм!

Він в корковому шоломі.

Та очиці всім знайомі.

В гімнастьорці голубій.

Але той же, хоч убий!

Ось Барвінок, ось і пальма.

Завищали люто гальма,

І в шоломі набакир

На Барвінка глянув... Тхір.

Простогнав він:— Любий синку.

Та невже... це ти... Барвінку? —

Хлопчик вигукнув: — Тхоряко,

Звідкіля ти, лобуряко? —

Тхір підскочив: — Я віднині

Не Тхоряка — пан Тхоріні!

Пан Будяк відкинув пляшку 

І дивився на Ромашку:

— Хоч тендітна і мала.

Добра б наймичка була!

Гаркнув Тхір:—А ти, земляче.

Не зрадів мені неначе?

— Не прийду ніяк до тями.

— Не чекав на зустріч з нами?

— Будяка ж було забито!

— Цей ще більший, зріс за літо.

Будякову насінинку

З дому я привіз Барвінку!

— Менш дивуюсь, що його стрів, —

Як потрапив т и на острів? —

Посміхнувся Тхір пихато:

— Бач, розпитує, мов тато!

Рідний край мені наскучив.

Всяк мене за вредність жучив.

Через тебе, цуценя.

Втратив маршальське звання!

Дорікали й хлібороби:

Їм мій дух не до вподоби.

Я стягнувся й за готівку

За кордон купив путівку.

З гурту втік. Писнув цидулку,

В панства випросив притулку.

Зойкнув хлопчик:— Ах ти ж зрадник! —

Тхір сичить:— Я царський радник!

Влаштуватись треба вміти,

А тебе з’їдять терміти.

Ич, знайшовся патріотик!

Проштрикни йому животик.

— Згине й сам! — Будяк сказав. —

Хтось надійно прив’язав.

А дівча, на зло йому.

Покоївкою візьму!

Підхопив Будяк Ромашку,

Кинув, наче в каталажку,

У зелений «джип» і враз

Дав мотору повний газ.

Наш герой повік не плаче.

Але тут скрививсь одначе.

На заморську рогозу

Упустив гірку сльозу...

V

Рідко так бува в поході,

Щоб при сонці, при погоді

Від початку й до кінця, —

Ждуть і віхоли бійця.

Річ Барвінкові знайома.

Мандрував же він і вдома.

Хоч жорстоко потерпав.

Гордий дух не занепав!

Розв’язав йоґо Бананик,

Простягнув солодкий пряник.

Уклонився Ананас:

— Ти не гнівайся на нас!

Пригорнула Чорна Кава:

— Винна я, криклива гава...

Ти, Барвіночку, пробач.

Помилились, хоч ти плач!

— А чого ж ви не напали

Та як слід не відклепали

Будячину і Тхора?

— Не прийшла іще пора.

Ми, браток, в душі — герої.

Але в нас замало зброї.

Поспішиш — сумний фінал:

Цей Будяк — мов арсенал!

Головні ворожі сили

В грізних кактусах засіли.

Поміж ними — цар Бамбук,

Що завдав нам стільки мук.

Ми повстали нині вранці.

— Співчуваю вам, повстанці...

Та скажіть мені, брати.

Як Ромашечку знайти?

Я летів у вирій з миром...

—Будь же нашим командиром!

Штурмом візьмемо палац

І розбійників — бабац!

Тільки там твоя подружка.

Будякова нині служка.

Ну, Барвіночку, веди!

Спис бери, напийсь води!

Вільний табір аж клекоче.

Всяк його обняти хоче.

Та Барвіночок без слів

Журно голову схилив,

І не глянув на Банана,

Що простяг йому нагана.

Чорна Кавина рідня

Підвела в ту мить Коня.

Промовляє Кава гідно:

— Нам також війна огидна.

Всі ми любим Тулумбас,

А Бамбук... вивозить нас!

Відриває від коріння.

Знищив цілі покоління.

Продає у чужину

Нашу молодість ясну..

Схвилювала вкрай Барвінка

Чорна Кава, чесна жінка.

Що робити? А Банан

Обійняв його за стан:

— Є для бою в нас резерви.

Чи міцні у тебе нерви?

Глянь, Барвіночку, які

Джунглі виставлять полки!

Свиснув він, і вирина

З лісу чудо-звірина.

Усміхалися, раділи.

Нуртували крокодили.

Бегемот солідний вів

За собою сто левів.

За левами носороги

Підкидали куці ноги.

Поміж тигрів — п’ять пантер.

Чорних тигрячих сестер.

Пуми йшли за кабанами,

Потім слон з трьома синами.

Буйвол згорда поглядав,

Поспішав за ним удав.

Статні зебри майоріли,

І останні йшли горили.

Чорна Кава розцвіла.

Чорним оком повела;

— Дружно рушим — вал за валом!

Будь же нашим генералом!

Скочив хлопчик на коня:

— Ви для мене — як рідня!

Вірю в вашу чесну справу!

Та призначте Чорну Каву! —

Звівся він на повний зріст:

Я не можу. Я — турист.

Всім ласкаво глянув в вічі,

Уклонився друзям тричі:

— Помагатимуть мені

Насінинки чарівні!

На прощання Чорна Кава

Обняла його ласкаво.

Заревіли звірі всі,

По сльозах, як по росі.

Без дороги, без стежинок

Через ліс помчав Барвінок,

Він вглядався, як і слід,

В нечіткий машини слід.

В Будяка — розкішна вілла.

Сад і слуг силенна сила.

В основному — слимаки

Й вилупаті павуки.

Став Будяк великий дука

В самого царя Бамбука.

Чином цар не обмине,

Бо здорове і дурне.

На світанні, ще в піжамі.

Вже він грається ножами —

Ріже стіни і стільці.

Стіл, підлогу, олівці.

Миску вилиже до блиску

І