Богдан Йосипович Чалий - Сто пригод Барвінка та Ромашки

грозові.

Підвелись війська опухлі.

Крутобокі, наче кухлі.

Ледь живий, рачкує Тхір.

Зникли геть лихі очиці.

Двісті жал стримить у пиці.

Голова, немов пухир.

Серед диму з нірки виник

Із кийком в руці Барвінок.

Він дубцем Тхоряку впік.

Той угору як зів’ється:

— Хто це б’ється? Хто це б’ється?

I когось коліном в бік!

Той — сусіда трісь по носі,

Пам’ятає, певне, й досі.

Той — тому, а той — тому!

Голосів не чутно в реві.

Хтось під вухо дав цареві

В чорній куряві й диму.

Їхнє щастя — знявся вітер,

Мухомор сльозинки витер

І — Барвіночка уздрів.

Ухопився за шаблюку.

Підійняв конем пилюку

Наймогутніший з царів.

Як наскочить на героя!

А в Барвінка — що за зброя?

— Не втечеш! Візьму живцем! —

Та Барвіночок зненацька

(Деревина — теж не цяцька!)

Пацюка огрів дубцем.

Кінь вусатий — скік угору.

Довелося Мухомору

Простелитись по землі.

Він гукнув: — Рубай хлопчиська!

Два Жучиська-Рогачиська

Нагострили вухналі.

Та звідтіль, де три дубочки,

З криком вибігли грибочки.

Грім гармат із-за ліска.

Повели атаку вмілу,

З фронту вдарили і з тилу

Славні Грибові війська.

Невблаганними рядами

Йшли піддубні за груздями.

Звівши вгору кулаки.

А за ними — всі лисички.

Сироїжки-медсестрички

І сапери — маслюки.

Пречудову мали звичку

Бур’янів рубать на січку.

Облягли з усіх боків.

Білий Гриб летів на Бабці,

Меч тримаючи у лапці,

Підбадьорював грибків.

Але хто це в гущі бою?

Хвіст у коника трубою!

Хто це ворога притис?

Б’є поганців, б’є доволі!

Це ж Ромашка в білій льолі

У руках — Барвінків спис.

І Барвінок не зіває,

Бур’янам носи збиває.

Жах проймає хижаків.

Вже поганок зніс дві роти.

Тільки вік не побороти

Друзям гусінь і жуків!

Ніби чудисько стоглаве.

Напирають їхні лави.

Де пролізуть — пустирі.

Та здригнулась рать хижацька

Бо з’явилася зненацька

Авіація вгорі!

Перші з неба — Ластів’ята —

Грізна армія крилата.

Мов ракетні літаки.

Потім одуди й вівсянки.

Трясогузки й коноплянки,

Мухоловки і шпаки!

Гусінь знищили всю разом,

А жуки — під землю плазом.

Зариваються, лихі!

Не надовго! Землю вкрила

Мурахів силенна-сила.

В бій вступили мурахи!

Цуплять хижу бабануху,

Медляка скубуть щодуху.

Аж дзвенять криві мечі.

Помирають вздовж дороги

Вусачі і носороги,

Короїди і хрущі.

Гірко стало Мухомору,

Заволав; — Назад, в Комору,

Бойові мої сини!

Ех ти, військо непутяще!

Підготуємося краще

До наступної весни!

У Тхоряки-командира

Відібрали знов мундира.

Ліс врятований радів.

Птаство з шумом відлетіло

На велике мирне діло —

До городів і садів.

Уклонивсь Барвінок низько:

— Прощавай, славетне військо!

Били ми гуртом заброд.

Але нас чекають рідні.

Певне, виросли за три дні! —

Помчимо на свій город!

На доріжку виліз Кротик:

— Ось, Барвіночку, блокнотик,

Нам адресу запиши! —

Полетіли вгору шапки.

Парасольки, навіть тапки.

— Добра путь, товариші!

XV

Ой веселая дорога

До дідівського порога!

Угорі шумує рій.

Чимчикують друзі пішки,

У росі купають ніжки.

Коник смикає пирій.

Ось і хата діда Гната,

В небо стріхою піднята.

Морем видався город.

Вирували квіти й зілля.

Аж здіймалась дужа хвиля.

Не перейдеш моря вброд!

Буйноцвіту, як ніколи!

Наче дощик, впали бджоли

На квітуюче зело.

Бачать друзі: жовта квітка

Пелюстки зронила швидко.

Щось на пагоні зросло!

Придивилися — Гарбузик!

Голопузий карапузик

На очах, як велет, ріс.

Ось і черево, і вуса.

Голова біляво-руса.

Не змінив знайомих рис!

Закричав Гарбуз: — Барвінку!

Озирнись навколо, синку.

Як твій рід помолодів! —

Обнялись — картинка тепла...

Аж згинались дужі стебла

Від усміхнених плодів.

Привітав Часник Барвінка,

Пригорнула Цибулинка,

Гепнув Сонях у плече.

Кріп Ромашечку вродливу

В щічку праву, потім — ліву

Почоломкав гаряче.

— Всі до мене, друзі любі!

Єсть об’ява... В нашім клубі

(В Гарбуза прорізавсь бас!)

Буде лекція сьогодні

Про події міжнародні

І про острів Тулумбас...

— Малюки! А де ж це Коник,

Роботящий Коник Дзвоник? —

Хроник лапку підійма:

— Щойно був, стрибав бадьоро.

Бився з військом Мухомора,

Три хвилини як нема!

Хлопчик свиснув — і відразу

Кінь стрибнув до перелазу.

Та не кінь, аж два коня!

Поряд з коником — конячка.

Зелененька стрибунячка.

Оженивсь! Нова рідня!

— Поки маємо дозвілля.

Відгуляймо ж і весілля!

Славте, друзі, молоду! —

Всі городні застрибали.

Пастернак схопив цимбали,

Баклажаничок — дуду.

Кріп у бубон як ударив,

Хрін по струнах як ушкварив!

Ну й веснянка! Ну й народ!

Пісня й рід його — не згасне! ...

І зненацька літо красне

Впало сонечком в город.

ЗМІСТ

Як Барвінок став героєм

Як Барвінок та Ромашка у вирій літали

Барвінок і весна

Примітки

1

Олеко Дундич — герой громадянської війни.

2

Гектор — герой давньогрецької поеми «Іліада».