Ернест Сетон-Томпсон - Доміно

ледь чутний голос, а для лисиці цей запах — наче цілий оркестр, бо в неї сильний нюх. Запах, неприємний для людини, лисиці може здатися фіміамом, кращим за найпахучіші троянди. Краплини цієї суміші, що потрапили на одежу Бентона, так смерділи, що навіть коні пирхали в конюшні, а батько за обідом Загадував йому сідати аж на кінець столу. Для тонкого нюху Доміно цей запах, що його доносив вітер, був такий виразний, наче хмара диму від величезного багаття. І він міг так само легко визначити, звідки він доноситься, як і взнати місце сурмача по звуку сурми або водоспаду — по його гуркоту. Цей запах Доміно чув скрізь, але він не викликав у нього ніякої огиди, а навпаки, був йому приємний, притягав його до себе, наче вогник людину, що заблукала глухої ночі, або як чарівна музика могла б заманити якогось мрійника до лісу. Вийшовши ввечері на полювання, Доміно відразу ж задрав догори свого носа і щодуху помчав туди, звідки долинав цей запах. Пробігши з милю, Доміно потрапив до одного давно відомого йому місця, де завжди тхнуло людськими слідами, пахло залізом і тільки коли-не-коли, немов задля пристойності, чувся запах курячої голови, по-дурному прив'язаної до пастки. Це місце завжди викликало в Доміно саму огиду, але що з ним сталося зараз! Немов сонце, що навзаході перетворює грязюку в прекрасне видовище або сірі хмари у чудові пурпурні та золоті гори, так і ця нова чарівна сила, що ще здалеку проникла через ніздрі лиса аж до самісінької його душі, позбавила його самовладання. Отож, витягнувши вперед свого чорного носа, Доміно повільно пішов на запах, який діяв немов наркоз. У вухах аж гуло, тіло солодко затремтіло. Лис наче відчув приємний спочинок після втоми, або приємне тепло в холоднечу, або скуштував голодний свіжого, ще паруючого м'яса, чи щось таке, чого не відчував раніше. І він, важко дихаючи, напівзаплющившись, з тремтячими ніздрями повільно рушив до цього чарівного запаху, простісінько до схованої пастки. Він знав, що вона там, він її відразу ж помітив, але так був одурманений дивним запахом, що й не подумав про небезпеку. Йому так хотілося доторкнутися до цього місця, натішитися цими чудовими пахощами. Доміно схилив голову набік і почав тертися своєю прекрасною потилицею об забруднену землю, потім упав на спину й почав качатися, забруднюючи своє чудове хутро пилюкою, що тхнула падлом. Він почував себе, наче в раю, як раптом — клац! — і безжальні залізні щелепи схопили його за спину, впиваючись у його рідкісне сріблясто-чорне хутро. Доміно опам'ятався, і чари ніби вітром здмухнуло: в ньому прокинувся інстинкт переслідуваного звіра. Він скочив на ноги, випростав свою гнучку спину. Залізні скоби пастки, заплутавшись у шерсті, сковзнули по ній — Доміно був вільний. Якби в капкан потрапила не широка спина, а нога — він би загинув. А тепер він уже летів звідси як вітер, широко роздуваючи свої ніздрі. Зустрічаються дурні лиси, яких цей підступний запах може не раз одурманити й примусити гратися зі смертю. Але Доміно з першого разу зрозумів, що в ньому таїться. І коли йому доводилось чути принадний запах, він одразу пригадував, як його схопили були залізні щелепи. XIII. Будяковий мед Лисиці й далі вчащали до Бентонового, курника. А що хлопці нічого не могли з ними вдіяти, то батько їхній зовсім розсердився. Спочатку він тільки доймав їх своїм кпинами, щоразу їм нагадуючи: "От коли я був хлопцем, то…", а потім вирішив справді згадати молоді літа й сам поклав узятися за лови. Пасток не можна ставити близько від ферми, бо вони тільки ловитимуть курей, калічитимуть собак, котів та свиней. Хлопцям треба було ставити свої пастки де-небудь у лісі, якомога далі від ферми. Батько вирішив піти подивитися в чому там заковика. Він відразу ж вніс кілька істотних змін у ловитву: по-перше, обкурив кожну пастку кедровим димом, щоб не чути було запаху заліза. Потім він вилучив з ужитку пахучі речовини. "Деколи,— казав він,— ці запахи добре діють, але, як правило, вони принаджують одних дурнів, а розумні звірі здогадуються, в чому тут річ і уникають їх. Для всіх лисиць був і є тільки один чарівний запах — запах свіжої курячої крові". Він поприймав пастки із забруднених добре відомих місць і зарив їх у пилюці. За п'ять кроків від кожної пастки він розкидав курячі ніжки й голівки, замів сліди кедровою гілкою — і пастка була готова. Минуло кілька ночей. Доміно пробігав мимо. Ще ярдів за двісті він почув запах курятини, але що ближче підходив, то ставав усе обережніший. Роздувши ніздрі, нашорошившись, підходив він навпроти вітру. Не чути було запаху ані заліза, ані людських слідів. Щоправда, пахло димом, а дим видобуває тільки людина. Може, ці смачні шматки курятини просто згубила інша лисиця. Доміно помітив, що коли підійти збоку, то чути не дим, а тільки курятину. Але він і досі вагався — іти чи ні. Аж ось змінився .вітер, диму як не було, зате чистий спокусливий запах курятини став ще сильніший. Доміно наблизився ще на три кроки, зупинився. Повів носом у всі боки, принюхуючись. Запаху людських слідів ніде не чути, перед ним була тільки його улюблена їжа — скільки разів він їв її раніше, скільки разів носив її до своєї нори! Все ж коли-не-коли до нього долинав ледь чутний запах диму. Доміно вирішив остерегтися й почав задкувати, обережно переступаючи своїми стрункими лапами й намагаючись ставити їх тільки на рівний, твердий ґрунт, як раптом — клац! — і його спіймала пастка, та ще й на цей раз спіймала не за широку спину, а за ногу. Так, тепер він справді спіймався! Даремно він стрибав і натужувався, даремно гриз зубами ненависну пастку. Сталеві шелепи не випускали лапи, і всі його зусилля тільки втомлювали його. Минула година, друга, а з його пручання так-таки нічого й не вийшло. Цілий день Доміно то лежав знесилений, випроставшись на землі,, то в безсилій люті кусав холодне залізо, виривав зубами молоді деревця навколо себе. Скільки разів він схоплювався й силкувався, скільки разів страчав будь-яку надію звільнитися і лягав на землю! Він дуже мучився, долаючи страх і біль. Отак, чекаючи й боячись смерті, пережив він довгу, безкінечно довгу ніч. Рано-вранці Доміно почув, що хтось іде. Ворог чи друг, людина чи, може, Білянка? Хоча б вона — як не порятує, то хоч побуде з ним, і то йому буде легше. Змучений, нещасний лис підвів свою ще недавно таку гарненьку