Брене Браун - Стань сильнішим

Цілком збита з пантелику, я запитала, підвищивши голос:

— Про що ти говориш? Про що?

Стів глибоко вдихнув і водночас схвильованим та покірним голосом сказав:

— Я не знаю, що ти сьогодні говорила мені. Гадки не маю. Під час запливу я намагався подолати панічну атаку. Я намагався зосередитися, рахуючи гребки.

Він замовк на мить, а потім вів далі:

— Цієї ночі мені наснилося, що я був з усіма п’ятьма дітьми на плоту, посередині бухти, коли на нас виплив швидкісний катер. Я махав руками, але катер навіть не сповільнив руху. Тоді я схопив усіх п’ятьох дітей і пірнув. Хай йому біс, Брене, Еллен і Лорна добре плавають, але Ґабі, Амая й Чарлі ще маленькі, а там вісімнадцять метрів глибини. Я стягнув їх із плоту і пірнув якомога глибше. Я тримав їх під водою і чекав, поки катер промчить над нами. Я знав: якщо ми піднімемося, то загинемо. Тому чекав. Але потім я подивився на Чарлі і зрозумів, що йому бракує повітря. Я знав, що він захлинеться, якщо ми ще хоч хвилину пробудемо під водою. Тому я не знаю, про що ти говорила. Я просто рахував свої гребки і намагався якомога швидше повернутися до доку.

Моє серце защеміло, а очі наповнилися слізьми. Я зрозуміла. Ми приїхали сюди у будній день, коли на озері досить тихо. Сьогодні п’ятниця, рух на озері подвоїться у вихідні, і на катерах буде чимало п’яних. Коли зростаєш біля водойми, чуєш багато історій про катери і нещасні випадки, спричинені алкоголем, і, на жаль, часто навіть знайомий з людьми, яких торкнулася подібна трагедія.

— Я втішена, що ти розповів мені, Стів.

Він закотив очі:

— От маячня.

О боже! Припини цю розмову. Що тепер? Я не могла в це повірити:

— Що ти говориш? Звісно, я втішена, що ти розповів мені!

Стів похитав головою і сказав:

— Послухай. Не цитуй мені своє дослідження. Будь ласка. Не кажи мені того, що, на твою думку, потрібно сказати. Я знаю, чого ти хочеш. Ти хочеш, щоб поруч із тобою був справжній мужик. Тобі потрібен мужик, який може врятувати дітей перед швидкісним катером, кинувши їх на берег і попливши так швидко, щоб спіймати їх до приземлення. Мужик, який гляне на тебе з берега і гукне: «Не хвилюйся, крихітко! Все гаразд!»

Мені було боляче. Йому було боляче. Ми обоє втомилися і були на межі своєї вразливості. Ми довірили один одному правду. Я не збиралася цитувати йому своє дослідження, але я займаюся ним досить довго і знаю, що, скільки б ми не намагалися звинувачувати суворих батьків, жорстоких однокласників і вимогливих тренерів за сором, який відчувають чоловіки, саме жінки найбільше бояться, що чоловік гепнеться зі свого білого коня, і саме жінки, швидше за все, критикуватимуть їхню вразливість.

Я часто кажу: «Покажіть мені жінку, яка серцем зрозуміє чоловіка, котрий відчуває страх і вразливість, і я покажу вам жінку, яка навчилася приймати власну вразливість і не черпає свою силу або статус від цього чоловіка. Покажіть мені чоловіка, який може сидіти поруч із жінкою, котра відчуває справжній страх і вразливість, і просто слухати про її переживання, не намагаючись виправити ситуацію або щось радити, і я покажу вам чоловіка, який не відчуває дискомфорту через свою вразливість і сила якого не залежить від того, що він є чарівником країни Оз, всезнаючим і всемогутнім».

Я наблизилася до Стіва і взяла його за руку:

— Знаєш що? Десять років тому ця історія мене налякала б. Я не впевнена, що тоді я б із нею впоралася. Я сказала б правильні слова, але за кілька днів, якщо б щось нагадало про неї, я мог­ла б відреагувати гидко, наприклад сказати: «Ти впевнений, що впораєшся з дітьми?» Я б зробила помилку. Я б зробила тобі боляче і зрадила твою довіру. Я впевнена, що в минулому я так і чинила, і я щиро шкодую про це. П’ять років тому я би впоралася краще. Я б зрозуміла і поважала би твої почуття, але, ймовірно, усе одно відчувала б страх. А сьогодні? Сьогодні я дуже вдячна за тебе і за наші стосунки, я не хочу нічого і нікого іншого, окрім тебе. Зараз я вчуся боятися. Ти найкращий з усіх чоловіків, яких я знаю. Окрім того, ми — це все, що у нас є. Ми щасливий лотерейний квиток одне для одного.

Стів усміхнувся. Це був шифр, але він знав, що я мала на увазі. «Ми щасливий лотерейний квиток одне для одного» — це рядок однієї з наших улюблених пісень, «Незважаючи на те, які ми» Джона Прайна й Ірис ДеМент11. Це одна з наших улюб­лених пісень для романтичних вечорів, і приспів завжди нагадує мені про Стіва:

Незважаючи на те, які ми є,

колись ми осідлаємо веселку.

Попри усі розбіжності,

одне для одного, серденько,

ми щасливий лотерейний квиток,

незважаючи на форму наших носів,

попри відмінність наших облич,

ми не бачитимемо нічого,

окрім великих старих сердець,

що танцюватимуть в наших очах.

Ми видерлися на причал, повитиралися і сходами пішли вгору. Стів ляснув мене по сідницях вологим рушником і всміхнувся:

— Щоб ти знала: ти усе ще неперевершена в купальнику Speedo!

Цей ранок став поворотним моментом в наших стосунках. Обоє з нас уповні відчинили свої душі в наших історіях сорому. Я непокоїлася через зовнішність і вигляд тіла — це найпоширеніша причина сорому в жінок. Він боявся, що я вважала його слабким, а це найпоширеніша причина сорому в чоловіків. Ми обоє боялися сприйняти власну вразливість, навіть чудово знаючи, що вразливість — це єдиний вихід позбутися сорому і стати ближчими. Якимось чином нам вдалося знайти відвагу визнати це перед собою й один перед одним, уникаючи уїдливих слів, які ми ніколи не змогли б повернути назад, і утримавшись від «холодної війни». Той ранок кардинально змінив наше сприйняття шлюбу. Це не була делікатна еволюція: та розмова назавжди змінила наші стосунки. І це було добре.

Як на мене, цей випадок став історією великих можливостей, котра