Віктор Суворов - Оповіді визволителя

червоною стіною, на якій золотистими літерами по півметра кожна було виведено:

ПАРТІЯ УРОЧИСТО ПРОГОЛОШУЄ:

НИНІШНЄ ПОКОЛІННЯ РАДЯНСЬКИХ ЛЮДЕЙ

ЖИТИМЕ ПРИ КОМУНІЗМІ!

І трохи нижче, в дужках:

З програми Комуністичної Партії Радянського Союзу,

прийнятої XXII з’їздом КПРС

Конвойний гаркнув:

— Десять секунд... До машини!

Ми, як сірі горобчики, пурхнувши з кузова, вишикувалися біля заднього борту. Десять секунд — жити можна, нас-то тільки п’ятеро; стрибати з машини — це зовсім не те, що дертися в неї через обледенілий борт, та й легкими ми стали за останні дні.

З’явився мордатий єфрейтор з панськими манерами, в офіцерських чоботях. Мабуть, з тутешніх, з почту. Єфрейтор коротко пояснив щось конвойному, а той загорлав:

— Руки за спину! За єфрейтором, в колону по одному! Кроком руш!

Ми не в лад потупотіли брукованою доріжкою, розчищеною від снігу, і, обігнувши мальовничий ялинник, без будь-якої команди всі раптом зупинилися, вражені небувалою картиною.

На лісовій галявині, оточеній молодими ялинками, в мальовничому безладді були розкидані красиві будівлі. Ніколи раніше і ніколи потім, ні у фільмах, ні на виставках зарубіжної архітектури я не зустрічав такого дивного поєднання фарб, чарівності природи і витонченості архітектури.

Не кожен, хто пише книжки, гідний звання письменника. Я себе поки письменником не вважаю: мені не дано описати чарівності цього місця, куди мене одного разу занесла доля.

Не тільки ми, а й наш конвоїр, роззявивши рота, споглядав небувале. Єфрейтор, який звик, мабуть, до такої реакції сторонньої публіки, гримнув на конвойного, привівши його до тями. Той очманіло поправив ремінь автомата, покрив нас матом, і ми знову вроздріб застукотіли каблуками чобіт доріжкою, вимощеної сірим гранітом, повз замерзлі водоспади і ставки, повз китайські містки, які вигнувшись свої котячі спини над каналами, повз мармурові альтанки і затишні казкові будиночки.

Минувши чарівне містечко, ми знову опинилися в ялиннику. Єфрейтор зупинився на маленькому майданчику, суціль оточеному деревами, наказав розгрібати сніг, під яким виявився люк. Вп’ятьох ми підняли чавунну кришку і відкинули її вбік.

Жахливим смородом повіяло з надр землі. Єфрейтор, затиснувши носа, відскочив геть в сніг. Ми за ним, звичайно, не пішли — можна ж так і коротку чергу з автомата проміж лопаток заробити з отакою моторністю. Ми лиш затиснули носи, задкуючи від каналізаційної ями. Єфрейтор ковтнув чистого лісового повітря і розпорядився:

— Насос і ноші — там, а фруктовий сад — ге-е-ен там. До вісімнадцяти нуль-нуль яму очистити, дерева удобрити!

І пішов.

3

Райське місце, куди ми потрапили, називалося «Дача командного складу Варшавського Договору» або інакше «Об’єкт 12». Тримали дачу на той випадок, коли командування Варшавського Договору раптом запалає бажанням відпочити в околицях стольного граду Києва. Однак керівництво Варшавського Договору воліло відпочивати на чорноморському узбережжі Кавказу, і дача була порожньою.

На випадок приїзду до Києва міністра оборони СРСР або начальника Генерального штабу була інша дача з офіційною назвою «Дача керівного складу Міністерства оборони» або «Об’єкт 23». Так як міністр оборони і його перші заступники приїжджали до Києва не кожне десятиліття, то й ця дача була порожня.

На випадок приїзду до Києва керівників комуністичної партії та радянського уряду були численні «об’єкти» в розпорядженні київських міськкому і міськвиконкому, інші, солідніші, в розпорядженні київського обкому і облвиконкому, і найбільш солідні, не те, що наші військові, в розпорядженні ЦК КП України, Ради Міністрів України і Верховної Ради України. Так що було де розмістити дорогих гостей.

Ні командувач Київського військового округу, ні його заступники дачу на «Об’єкті 12» використовувати не бажали, — кожен мав персональну дачу. І ось для того, аби «Об’єкт 12» мав обжитий вигляд, тут постійно проживала дружина командувача, а на «Об’єкті 23» — хтось із його родичів. Сам же він, з дівками, жив на своїй персональній дачі. (Організація, яка постачала дівок керівному складу, офіційно іменувалася Ансамблем пісні і танцю Київського військового округу. Такі організації були створені у всіх округах, флотах, групах військ, а також при всіх вищих інстанціях.)

Дружину генерала армії Якубовського, який на той час командував Київським військовим округом, обслуговував цілий штат холуїв. Не беруся говорити, скільки їх було, бо не знаю. Та точно знаю, що регулярно в допомогу кухарям, офіціантам, прибиральницям, садівникам і іншим з губи привозили по 5-8 губарів, іноді й по 20, для найбільш чорної роботи, на кшталт нашої сьогоднішньої.

У губарів дача командного складу Варшавського Договору була відома під поганим ім’ям «Комунізм». Важко сказати, чому її так назвали — можливо, через плакат при в’їзді на дачу, можливо, за красу того місця, а ще, може статися, за органічне поєднання краси і лайна.

А лайна було багато.

— Чи глибока яма? — Цікавиться узбек, військовий будівельник.

— До центру землі.

— Так можна ж було трубу зробити і з’єднати з міською каналізацією!

— Це у них така система просто для безпеки придумана, а то раптом якийсь секретний папір впаде, що тоді? Ворог не дрімає. Ворог всі канали використовує. Ось і придумана тут замкнута система, щоб витоку інформації не було!

— Ні фіга-то ви, хлопці, не розумієте, — підвів резюме миршавий артилерист, — така система придумана просто для збереження генеральського екскременту, бо він тут калорійний, не те що у нас з вами. Який стіл — такий і стул! Коли б якомусь садівникові дали стільки першокласного екскременту, він би нашу батьківщину в століттях високими врожаями прославив!

— Досить теревенити! — Перервав дискусію конвойний.

Добре, коли тебе конвоює свій брат-курсант з твого училища. Життя зовсім інше. Він, звичайно, знає, що коли хто помітить поблажки з боку конвою арештантам, то конвойний після зміни займе місце на губі разом з тими, кого він щойно охороняв. І все-таки свій брат в малинових погонах — це куди краще, ніж ракетники чи авіація. Ще непогано, коли охорону несуть нехай і не свої хлопці, проте досвідчені — третій чи четвертий курс. Ті хоч і не свої, одначе вже на губі хоч разок та посиділи. Ті розуміють, що до чого.

Найгірше, коли охороняють шмаркачі, та ще й чужі. Перволітки завжди дурні та люті. Вони інструкції розуміють дослівно. Саме один з таких і дістався нам сьогодні.

Високий, мордатий, по заправці видно — перволіток, та ще все у нього нове: і шинель, і шапка, і чоботи. У того, хто послужив, так не буває. У нього що-небудь одне може бути новим: або шинель, або чоботи, або ремінь. Коли все нове — значить, жовторотий.