Володимир Броніславович Бєлінський - Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі

class="p1">«У рік 6758 (1250). Тим часом [хан] Могучій прислав посла свого до Данила й Василька, коли вони обидва були в [городі] Дороговську: «Дай Галич!» [І Данило] був у печалі великій, тому що не укріпив він був землі своєї городами. І, порадившися з братом своїм, поїхав він до Могучія, кажучи: «Не дам я пів-отчини своєї, а їду до Батия сам» [18, с. 404].

Звернімо увагу, що посол хана Батия прибув до Данила Галицького на початку 1250-го. Літопис цією фразою розпочинає 1250 рік. В той час, як 1249-ий у Літописі Руському закінчується описом баталії на річці Сян під Ярославом. Що зайвий раз свідчить про цю історичну подію 1249 року.

Отож, по чотирьох місяцях після битви 1249 р. ханський посол і прибув до Данила. Хан Батий, вирішивши проблему Гуюка і призначення Менгу-хана, побажав особисто зустрітись із руськими князями Михайлом Чернігівським і Данилом Галицьким.

Михайла Чернігівського, як пам’ятаємо, він стратив, а Данила Галицького — підтримав. Усі літописні байки «московских сказочников» про Михайлове і Данилове перебування в Орді — є звичайними «доважками брехні», яка приховує головні мотиви вчинків хана Батия.

Головними ворогами Золотої Орди в Європі були угорці (башкири) та половці, які відкочували до них після поразки 1223 року на Калці. Ці два загали відкрито виступили проти Яси Чингісхана, котра заповідала об’єднати всі тюркські народи в одній державі.

Михайла Чернігівського саме за те й стратили, що був одним із ставлеників угорців, підтримуваний, як і його син Ростислав, ними. Це головна причина його страти. Все інше — московські вигадки. Так трапилося, що інтереси Великого Галицько-Волинського князівства та інтереси роду Чингісидів у ті роки збіглися. Тому, звичайно, саме цей стрижневий фактор зіграв головну роль у тому, що Данило Галицький та його Велике князівство на довгі роки стали стратегічними союзниками Золотої Орди, не плативши їй данини. У тому не було необхідності.

Існування незалежного Великого Галицько-Волинського князівства, як самостійної держави, було для хана Батия у ті часи вигіднішим, ніж приєднання до Золотої Орди. Керівники цього державного утворення та їх чиновники у XIII столітті були розумними і досвідченими державцями. Вони розуміли, що набагато вигідніше мати на західному кордоні проти німців, поляків, половців та угорців незалежну державу Велике Галицько-Волинське князівство, ніж своїми людьми та коштом утримувати той рубіж.

Коли ми читаємо у Літописі Руському про співчуття Данилового літописця своєму князю при його приниженні, то слід розуміти, що то звичайні пізніші московські вигадки, щоби зрівняти свого придуманого Олександра Невського із реальною історичною особою — українським князем Данилом. Його літописець, описуючи життя Великого князя з дитячих років, не міг не знати правди про перебування Данила Романовича в ставці хана Батия. Він це знав особисто від князя і такого, що подано нижче, писати аж ніяк не міг, поєднуючи докупи правду з брехнею:

«О, лихіша лиха честь татарська! Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом і Володимиром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає!.. Адже лиходійству їхньому і облуді немає кінця. Ярослава [Всеволодовича], великого князя суздальського [труй] зіллям вони уморили. Михайла [Всеволодича], князя чернігівського, який не поклонився кущу,.. вони ножем закололи…» [18, с. 405–406].

І кілька слів про «чорний кумис», який, за словами переважної більшості російських істориків, був ще одним «свідченням приниження Великого руського князя Данила ханом Батиєм». Навіть чудовий український історик Леонід Махновець у своєму тлумаченні цього поняття дуже прикро помилявся, коли писав: «Чому Батий називає кумис «чорним молоком», — не зовсім ясно. Як гадають, слово «чорний» тут має специфічне значення — «підкорений». «Чорне молоко» — напій, який той з іновірців, хто його п’є, визнає свою покірність і підлеглість. Вважалося, що хто вип’є кумису, той перестає бути християнином. Пити кумис у хана — велика честь, але греки і руси кумису взагалі не пили: це вважалося богопротивним. Тому з такою гіркотою тут говориться про цю честь» [18, с. 405].

Отакими натяками — «як гадають, вважалося» тощо — російська історіографія привчила нас, українців, до хибного сприйняття і тлумачення подій власної історії. Російський сучасний історик, за походженням — українець, Олександр Юрченко працею «Кумысная церемония при дворе Бату», яку вперше опублікували в Санкт-Петербурзі 2007 року в «Монголіці–VII», розвіяв старі московські міфи про приниження Данила Галицького. У своїх висновках науковець писав:

«Не странно ли, что напиток, который пьёт хозяин пира и которым он угощает гостя, может выступать символом унижения… Летописное выражение «чёрное молоко» было точным переводом … (із казахської мови — В.Б.) «кара кумыс» и означало лучший сорт кумыса. По свидетельству брата Вильгельма, высший сорт кумыса назывался чёрным кумысом и употреблялся исключительно знатью. Любопытно, что этот напиток был прозрачным… Даниил удостоился лучшего приема. Более того, совместное питьё «чёрного молока» означало признание высокого статуса… (українського. — В.Б.) князя …» [41, Інтернет, с. 7–9].

Ось такий, цілком достовірний висновок зробила людина, яка забажала прояснити питання. Російський професор завуальованою мовою заявив про московські «доважки брехні» в літописі.

Автор навів приклад і розтлумачив цей факт, як людина, що прожила більше сорока років у Казахстані, неодноразово пила звичайний кумис і двічі, за все життя, — чорний.

Переважна більшість сучасних українських істориків вважають, що саме поїздка Данила Галицького до хана Батия призвела до остаточного підпорядкування Великого князівства Золотій Орді. Так у чудовому збірнику наукових праць «Матеріали Всеукраїнської наукової військово-історичної конференції», що відбулася у Львові 15 квітня 2010 року, один історик писав: «У 1246 р. монголо-татари висунули вимогу, щоб Данило Галицький визнав їхню зверхність. Відвідавши Батиєву столицю місто Сарай і підкорившись ординському повелителю, він зберіг Галицько-Волинське князівство та отримав час для укріплення міст, щоб боротися з монголо-татарами» [166, с. 34].

Ще раз зазначимо: ніяких «татаро-монголів», чи «монголо-татарів» не існувало.

Це звичайна вигадка російських імперських істориків. Уже давно відомо, що Чингісхан, його батько, мати, дружина, діти тощо, як і вся його держава, були стовідсотково тюркського походження.

Особисто Чингісхан, як і його батько та дід, походили з роду киятів. Зараз цей тюркський рід є складовою частиною казахського народу. Тому автор пропонує задумуватися над кожним словом, яке ми вимовляємо. Посилання на давню російську фразу: «Так в истории принято говорить» не має нічого спільного з українською історичною наукою. Це зауваження побічне.

Щодо васалітету Данила Галицького, то прошу задуматися над першим кроком Великого князя, зробленого ним по прибутті з Золотої Орди. Послухаємо Літопис Руський:

«Звідти ж, [із города Холма] Данило вирушив, узявши сина