Владислав Дніпровський - Як я провів літо, Владислав Дніпровський

- У вашому психотипі вказано, що такий аргумент мав на вас подіяти, — спантеличено почухав потилицю капітан та пробурмотів під ніс: — От сержант... Позбавлю премії. Однак, ніякого полювання на чаклунів не потрібно. Вам треба лише після зустрічі з ними зателефонувати нам і все переказати. І ще, по можливості, випитати, що той песиголовець тут робив, так далеко від батьківщини. Ось, тримайте візитку.

- То он хто це був! — я ляснув себе по лобі. — А я все думав: "Що за гидкий вовкулака". Тепер все майже зрозуміло. Крім одного: а що як мене вб'ють? Куди телефонувати після цього?

- Нічого вони вам не зроблять, — заспокійливо махнув пухкою долонею капітан. — Чесно кажучи, якби це відбулося у нашого східного сусіда, то наші іноземні колеги вже витягали б вас з якоїсь канави з розірваною горлянкою. Наші чаклуни так не роблять. Вони вважають себе світлими чаклунами, тож намагаються обходитися без зайвих жертв. Саме тому ми схильні до налагодження співпраці з ними, але це інша тема для розмови. А з вами вони лише поговорять, може, полякають трохи та підуть.

- То лякатися не треба? Ви впевнені? — запитав я, все одно не заспокоєний.

- Не треба. Все буде гаразд, — сказав Іван Петрович, на прощання махнувши рукою. На секунду здалося, що в його очах промайнув сумнів, але швидко зник. — І відразу дзвоніть нам. Батьківщина вас не забуде.