Богдан Мостіпан - Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан

- Нам би не завадили подробиці, Ваша милість, - сказав Бетфорд. - Вам відомі ще якісь деталі про цей дух?

- Хм... - граф задумався. - Є один хлопчина, Гаріан. Йому довелося вижити, вислизнувши від магії цього злісного чудовиська.

- І як йому це вдалося? - запитав Кліффорд, уважно слухаючи розповідь графа.

- Ну слухайте... - почав Беримор. - Він і його батько, купець, проїжджали через темний ліс на торговому возі. Проїхавши його, вони мали вийти до мосту, перетнути його і потім рушити по великому шляху в бік Грейсбурга. Але щось пішло не так... У воза відвалилося колесо. Батько і син зупинилися, щоб його полагодити. Вони вже майже впоралися, коли з лісу почали лунати людські крики, сповнені благання про допомогу. Їх було багато... Раптом їх обох охопило незрозуміле почуття страху, туги і зневіри. Вони вже хотіли кинутися навтьоки, залишивши візок, але несподівано на них вискочив упир і накинувся на батька хлопця. Він роздер його на шматки, а потім висмоктав усю кров. Гаріан знесилено впав у ступор, але потім усе ж таки спробував допомогти батькові. Однак чудовисько кинулося і на нього... І раптом зникло. На його місці залишився лише блідий труп батька.

Хлопець повільно підійшов до тіла і став оплакувати його, але затриматися надовго не зумів. Крики з лісу знову поновилися, у небі згустилися хмари, а ліс огорнула зграя воронів. У паніці він кинувся навтьоки. Добігши до безпечної відстані, він знепритомнів. Його підібрав подорожній, знайомий з його батьком, і відвіз назад у місто. Прокинувшись, хлопець, убитий горем, розповідав свою історію всім знайомим, але ніхто йому не вірив. Тоді він звернувся до капітана варти, Балдімора. Той відправив кількох стражників перевірити ліс. На місці вбивства батька хлопця вони не виявили нічого, крім покинутого воза. Стражники списали все на напад звичайного чудовиська, яке потягло труп. Вести слідство вони не стали. Однак після цього раз на кілька днів у лісі стали зникати люди: подорожні, грибники, мисливці... Усі зникали безслідно.

Городяни занепокоїлися, стали звертатися до мене. Спочатку поодинці, потім натовпами. Усі розповідали, що в лісі зникають їхні близькі. Я пообіцяв розібратися. Зібрав ловчих, стражників і особисто вирушив із ними в ліс, вважаючи, що це звичайний упир. Щойно ми увійшли в гущавину, стали чутні ті самі крики. Потім нас охопили страх і відчай... Мені стало настільки погано, що хотілося встромити собі клинок у серце. Одночасно з цим мене паралізував жах. Темрява згустилася, і мої стражники кинулися тікати. Навіть нишпорки ловчих перелякалися. Вони гавкали в порожнечу, підібгавши хвости, немов бачили те, чого не бачили ми, прості люди... А потім жалібно скиглили і тікали. Я теж не став чекати смерті і кинувся навтьоки разом з іншими. Лише коли ми відбігли досить далеко, магія чудовиська ослабла. Так я зрозумів, що хлопець говорив правду. У лісі завелося не просте чудовисько, а справжнє Лихо.

Пізніше я почав вивчати це питання. Мій слуга Елдмор допоміг мені. У бібліотеці він знайшов книгу "Лихо", де знавець містики Лорімір Рондеман описував ознаки появи цього духа. Однак про його слабкості там сказано небагато... Хіба що одне: людина, яка потрапила під вплив його чар, може бути пробуджена за допомогою... Часнику. Так, не смійтеся, але це дійсно так!

- Ми про це вже поінформовані, Ваша милість, - сказав Бетфорд.

- Тим краще... - сказав Елден. - Про інші його слабкості вам відомо, панове мисливці?

- Так... - сказав Реніфат. - Ми знаємо, що це чудовисько вразливе до бомб, що розсіюють імлу, а ще до протидіючої олії.

- Дивно... - сказав Елден. - Як я і сказав раніше, сподіваюся, що вам справді вдасться позбавити наше невеличке місто від цього духу. Адже в іншому разі може загинути ще багато людей... І потім, хто знає, можливо, цьому чудовиську коли-небудь набридне сидіти в одному лісі, і воно почне викрадати людей просто з міста... А я, як покровитель цього міста, не можу цього допустити.

- Ми вас розуміємо, - сказав Бетфорд, - і обіцяю, що незабаром обов'язково позбавимо ваше місто цього духу... Дозвольте запитати, графе Беримор.

- Так, пане Бетфорд? - відповів Елден Беримор.

- Чи можемо ми покладатися на вашу підтримку в разі потреби? - запитав Бетфорд.

- Зрозуміло, - сказав граф. - Знаєте... Для мене це вже стало особистою справою... Я не можу кинути в біді своїх городян, та й сам відчув на собі всю темну магію цього духу... І, між нами кажучи, відтоді, як я побував зі своїми людьми в тому лісі, періодично ночами мені сняться жахіття. Бачу, як стою нерухомо прямо там, у лісі, пильно дивлячись у саму його глибину, відчуваючи при цьому сильний страх. У мене тремтять руки і ноги, і тут... Це "Лихо" несподівано вискакує на мене, пронизує мої груди довгими, як бритва, кігтями, а я падаю знесилено на землю і стікаю кров'ю, корчачись від болю.

- Звучить серйозно... - сказав Реніфат.

- Так... - відповів граф. - Приємного мало... Утім, кошмари - це найменше з того, що мене зараз хвилює... Щось ми з вами розговорилися, панове мисливці. Я чекаю, коли ви позбудетеся цього чудовиська. Після виконання замовлення домовлена нагорода не змусить себе довго чекати... Авансом я волію більше не платити.

- Що ж, ми вас розуміємо, - сказав Бетфорд. - Запевняю вас, цей дух незабаром буде мертвий.

- От і добре, - злегка посміхнувся граф. - А тепер, з вашого дозволу, панове, я б хотів повернутися назад до своїх справ... Щойно ви розберетеся з цим чудовиськом, приходьте до мене за нагородою.

Граф знову взяв до рук келих із вином, потім ще раз зробив ковток і поставив келих на стіл. Він встав зі стільця і попрямував у бік сходів. Піднявшись на другий поверх, він вирушив до бібліотеки, щоб продовжити читання книги.

У цей час мисливці встали зі стільців, потім вирушили до виходу з садиби. Покинувши зал, вони вийшли на подвір'я. Пройшовши трохи доріжкою, вони наблизилися до своїх коней, прив'язаних до конов'язі. Відв'язавши їх, мисливці вправно вмостилися в сідла і попрямували в бік "Сутінкового лісу", що знаходився неподалік від міста Голлтвейна.