Богдан Мостіпан - Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан

- Зізнаюся, я дещо здивований, що ви володієте базовим етикетом і манерами, - ледь помітно посміхнувся слуга. - Бачу, ви серйозні... Добре, у такому разі попрошу вас почекати, панове. Я звернуся до графа особисто з приводу вашого приїзду... А поки що можете сісти за ті стільці й відпочити, - сказав слуга, дивлячись у бік невеличкого столика, поруч із яким стояло кілька стільців.

- Дякуємо, - сказав Бетфорд, потім змахнув рукою, подаючи знак своєму загону, і разом із ним вирушив до столика. Мисливці сіли на стільці.

- Ви обидва щойно поводилися як два пихатих індики, - усміхнулася Евеліна, дивлячись на Бетфорда.

- Це досить звичний для нього стан, - вставив Кліффорд.

- Теж мені, жартівники знайшлися, - відповів Бетфорд. - Я нас тут, між іншим, зарекомендувати намагаюся.

- Не слухай їх, ти молодець, Бетфорде, - сказав Реніфат.

Бетфорд усміхнувся.

- Ух, - сказав Фоллар. - Зізнаюся, з того моменту, як я заступив на службу до мисливців, зроду стільки вишуканих замків і садиб не бачив... Усі ці дорогі люстри, килими... Тьху ти, багатії!

- Це точно, - погодився Бетфорд. - Щоб дозволити собі таку розкіш, боюся, нам доведеться виконати ще чимало замовлень.

- Красиво тут, - задумливо сказала Евеліна. - Колись я бувала з батьком у подібній садибі. У нього був друг, барон, і іноді ми ходили до нього в гості... Я пам'ятаю, маленькою завжди раділа, коли тато брав мене із собою до барона Елдберга.

- А ким був твій батько? - запитав Бетфорд.

- Він був капітаном роти, воював на фронті в Елтрійсько-Грисейській війні.

- Цікаво-то як... - відповів Бетфорд. - Ми з Кліффордом теж війну пройшли. Так, Кліффе? - він обернувся на секунду до Кліффорда, потім знову глянув на Евеліну.

- Угу... - кивнув Кліффорд. - Те, що твій батько був капітаном, безумовно, вселяє повагу. А як його звали?

- Делліан, - відповіла Евеліна.

- А де він служив? - запитав Кліффорд.

- У другій роті... - задумливо відповіла Евеліна. - Він її очолював.

- Ми з Кліффордом були в четвертій дивізії. Наш взвод складався з п'яти сотень піхотинців, двох сотень кінних вершників і кількох сотень лучників.

- Так, мені Реніфат розповідав, - усміхнулася Евеліна. - Зізнаюся, по вас, хлопці, видно, що ви старого гарту і побували в багатьох битвах.

- А що стало з твоїм батьком? - продовжив Кліффорд.

Евеліна важко зітхнула, а потім усе ж таки відповіла:

- Він... Він вів своє військо на Елденберг, Елтрійське місто щастя, - сказала вона. - І там же зазнав нещастя, як і ми з мамою... Іронія долі.

Кліффорд пильно глянув Евеліні в очі. У його погляді читалося співчуття, однак, за своєю суворою натурою, він вирішив промовчати. Йому самому довелося пройти через безліч битв і втратити багатьох добрих товаришів. Смертей він надивився вдосталь. Потім Кліффорд відвів погляд.

- Співчуваю, - сказав Бетфорд. - Це важка втрата, я розумію.

- Це вже далеко в минулому... - тихо сказала Евеліна. - Утім, не прийміть за грубість, але я не хочу це обговорювати. Тож було б непогано змінити тему.
- Так, звісно... - відповів Бетфорд.

Якраз у цей час сходами спускався граф Беримор. Повільно спускаючись сходами, він уважно розглядав обличчя своїх гостей. Йому було відомо, що до нього прибудуть мисливці з Грейсбурга, але, оцінюючи їх за зовнішнім виглядом, він хотів переконатися, що вони дійсно ті, хто йому потрібен. Спустившись, він підійшов до мисливців. Слідом за графом швидко пішов слуга і став поруч із ним.

- Дякую, Елдморе, - сказав граф. - Можеш бути вільний.

- Як скажете, Ваша милість, - слуга відкланявся, потім попрямував до каміна в центрі кімнати. Правіше від нього розташовувалися двері. Елдмор відчинив їх і пройшов в іншу кімнату. Граф і мисливці залишилися наодинці.

Поруч зі столиком, за яким сиділи мисливці, стояв ще один незайнятий стілець. Граф підійшов до нього, сів і простягнув руку до столу. Взявши пляшку вина і чашку, він відкоркував пляшку, розлив вино в чашу, потім поставив пляшку назад і, тримаючи чашку в правій руці, злегка збовтав вино. Через мить він зробив ковток.

- Ваша милість, - шанобливо звернувся Бетфорд.

- Мисливці... - задумливо промовив граф. - Вас-то я чекав... Гадаю, ви командир загону? - запитав він, дивлячись на Бетфорда.

- Так, Ваша милість, - відповів Бетфорд. - Я і мої люди прибули сюди з приводу особливого замовлення, про яке ви домовлялися з капітаном Штабу, Белліаном.

- Так-так, я пам'ятаю... - кивнув Елден. - Сподіваюся, ви впораєтеся краще, ніж ваші попередники.

- Попередники? - здивовано перепитав Бетфорд. Утім, здивовані були й інші мисливці.

- Ах, так ви не в курсі, - сказав граф. - Близько місяця тому сюди вже приїжджав загін мисливців на чолі з командиром Голдбергом, якщо я не помиляюся... Вони розпитали мене про чудовисько, потім негайно вирушили на полювання. Тоді-то я й подумав, що за справу взялися професіонали, і хвилюватися не варто. Капітан Ділліан запевнив мене, що це найкращі мисливці своєї справи. Однак через кілька днів від них не було жодних звісток. Я послав своїх стражників разом із ловчими, щоб розшукати загін... Зрештою вони знайшли лише роздерті тіла біля лісу. Бідолахи були понівечені, їхні обличчя бліді, немов вони побачили саму смерть. Одне з тіл доставили до мене в крематорій. Я глянув на нього - і мене пройняв жах... Мабуть, це було найжахливіше видовище в моєму житті. І не подумайте, що я якийсь там зніжений дворянин. Зовсім ні... Я багато подорожував і бачив чимало жахів, але це... Це було найстрашніше.

Бетфорд примружився, стиснув губи, потім промовив:

- Хм... Мабуть, ця тварюка справді така сильна, як про неї розповідають... Боюся, справа не в тому, що мисливці, яких до вас посилали, виявилися некомпетентними, а в тому, що вона перевершувала їх за силою.

- Ось і я так думаю, - кивнув граф. - Ті хлопці на вигляд були міцні, довіру вселяли. Тому я не роздумуючи дав плату капітанові Ділліану авансом. Утім, незабаром йому довелося повернути мені гроші... Але мова, звісно ж, не про них. Людські життя куди важливіші, особливо життя моїх підданих, городян. Уже котрий місяць вони не можуть спокійно спати, знаючи, що в лісі неподалік гніздиться чудовисько, яке насилає страх, смуток і сум'яття на всіх, хто наважиться підступитися до його володінь.