Настя Левченко - Кохання на зйомній кухні, Настя Левченко

Розділ 4. Тітка Галя і соціальна атака

Місяць пройшов як один день, і життя Віри та Максима в новій квартирі стало трохи менш хаотичним, хоча Олександр Степанович регулярно нагадував про своє присутність. Ранки все ще починалися з того, що кіт перевіряв межі можливого, а Максима продовжував турбувати його ідеальний порядок, що здавався для Віри більше тягарем, ніж благою ознакою. Вона все частіше згадувала, як колись жила без цієї тріади — Максим, кіт і всі ці речі. А тепер ця маленька «сім'я» стала її реальністю. Проте, незважаючи на всі ці недоліки, Віра відчувала, що починає звикати до цього хаосу.

Усе йшло за планом. Кожен день був немов частина мозаїки, яку вони складали з моментів — несподіваних, кумедних, іноді навіть трохи абсурдних. І хоча Віра давно почала вести блог «Життя з дивачком» для того, щоб зняти стрес, вона вже давно помітила, що її записам стає все важче залишатись особистими. Її читачі захоплювались її описами, і коментарі почали ставати все більш живими. Вона не називала імен, всі персонажі мали умовні позначення: «перфекціоніст», «котяра», «я», та інші. Таємничість тільки додавала цікавості. Віра навіть почала отримувати поради від своїх підписників: хто як намагається впоратися з перфекціоністами, хто як ставиться до котів, які руйнують плани та мрії. Але це все було лише частиною великої гри.

Її блог став не лише місцем для розвантаження, а й джерелом для комунікації з зовнішнім світом, де Віра могла ділитись своїми переживаннями, не порушуючи баланс у квартирі. Адже все-таки вона ще не була готова сказати Максиму, що насправді він — головний герой її блогу. Тому імен та конкретних подій там не було. Просто маленькі історії про дивних людей і ще більш дивних котів.

Якби хтось подивився на цю ситуацію з боку, він би побачив ідеальний коктейль з безладу, який через час почав трохи притискати до себе, змушуючи жити не лише в квартирі, а й разом із нею.

І ось, одного ранку, коли Віра, сидячи в кухні з чашкою кави, знову оновлювала свій блог, до квартири несподівано завітала її тітка Галя.

— Вітаю, діточки! — сказала Галя, увійшовши з химерною впевненістю людини, яка знає все про інших, навіть якщо ніхто не розповідав. Вона завжди була такою: без зайвих церемоній і з надмірним інтересом до чужих справ.

Віра здивувалася. Вони з тіткою давно не бачилися, а Галя, хоч і не була зовсім старою, завжди вражала своїми непередбачуваними появами. Вже кілька разів вона навідувалась до них, і кожен її візит був як маленька соціальна атака. Тітка точно знала, що відбувається в житті Віри, навіть якщо це було щось дуже приватне, і завжди намагалася включати свою думку, як певний додатковий елемент на кухні.

— Я принесла вам пиріжків, як завжди, — продовжила Галя, оглядаючи квартиру, ніби вивчаючи її на предмет «чи все правильно». — Але, звісно, не тому я прийшла. Я вирішила, що пора з вами поговорити.

Максим, який стояв біля кавоварки, спочатку не помітив її прибуття. Він як завжди був поглинений своїм процесом ідеального приготування кави. Тітка Галя уважно спостерігала за кожним його рухом, а потім, не змінюючи виразу обличчя, обережно сказала:

— О, Максим, ти тут готуєш каву? І як же ти це робиш? Все як по плану, чи може є якийсь особливий метод?

Максим підняв голову, і його погляд на мить був дивно холодним, але ввічливим. Він ненавидів, коли хтось без запиту починав коментувати його ідеальні процеси.

— Це просто моя рутинна процедура, нічого особливого, — відповів він спокійно, все ще тримаючи каву в руках.

Галя усміхнулась, але її погляд не покидав кухонного простору. Вона вже зрозуміла, що цей дім не такий, як інші, які вона відвідувала раніше. Тут усе мало свої дрібні «правила», і кожен вносив свою частку хаосу.

— О, я бачу, ти знову за своїм перфекціонізмом, — сказала вона, поглядаючи на Максима з іронією. — І ти, Віро, не намагалася йому це пояснити?

Віра відчула, як її серце стиснулося від цих слів. Вона нічого не сказала, але відчула, що тітка Галя здогадалася про багато чого, що відбувається в квартирі. Вона сама не знала, як і що саме почати пояснювати. Всі ці напружені моменти, розмови, погляди — все здавалось таким химерним і водночас природним.

Тітка взяла себе в руки і з усмішкою продовжила:

— Але я вам тут не буду розповідати, що до чого. Я знаю, що ви вже справжня пара. Між вами щось є, правда? Бачу, як ви один на одного поглядаєте.

Віра відчула, як у неї з'являється здивування. Як вона могла таке зрозуміти? Вона ж навіть не показувала ніяких особливих емоцій щодо Максима. Віра не була готова до цієї розмови, але не могла зупинити себе від відповіді.

— Я й не думала, що щось у нас з ним є. Ми просто… живемо разом, — сказала вона, намагаючись зберегти спокій.

Галя, здавалося, не слухала, і знову поглянула на стіл, де стояла ще одна порція пиріжків, що, здавалось, збирались скласти певний план для розмови.

— Не обманюйте мене, — сказала тітка Галя. — Я все знаю. І ви, Віро, вже почали вести якийсь свій блог, чи не так? «Життя з дивачком», так?

Віра не змогла приховати здивування. Як вона могла дізнатися про це? Її блог був абсолютно анонімним, без імен, без конкретних місць і часу.

— Як ти це дізналася? — запитала Віра, не вірячи своїм вухам.

— Я вам вже говорила: мені все відомо, — засміялась тітка Галя. — Справжня робота — це моя спеціальність. І ось, поки ви тут всі обговорюєте котів та перфекціоністів, я вже підключилася до інтернету і знайду все, що хочу. Ось і весь секрет. Може, ви не хочете про це говорити, але я знаю, що цей блог набирає популярності.

Віра почала хвилюватись. Блог дійсно став популярним, і хоча вона не мала бажання, щоб про це дізнався хтось із її близьких, тепер вона не могла нічого вдіяти.

Тітка Галя не зупинялася.

— О, не переживай, я не буду вам заважати. Просто зауважую: життя з дивачком стає не тільки твоїм особистим розслабленням, а й хорошою можливістю для розвитку. Поглянь, скільки коментарів! Це ж ціле соціальне явище!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍