Mihael Fartush - Чорна прірва, Mihael Fartush

3

Віктор знову опинився біля заповітних дверей, які діяли на нього магічно, притягували і манили до себе. За масивними металевими ґратами і бетонними стінами п'ятеро людей чекали своєї долі - неминучого кінця за свої злочини. Ці ізгої, відкинуті суспільством, були на порозі найстрашнішого: державної відплати, яка не знала жалю. Один із цих ув'язнених незабаром мав зустрітися з Віктором.

- Покажіть запис із шостої камери, - розпорядився Том, звертаючись до підлеглих.

Віктора провели в приміщення охорони. Відеокамера, встановлена на стелі, не давала змоги розгледіти обличчя ув'язненого, і Віктор із незадоволенням видихнув: якість відеозапису і монітора була далекою від ідеальної.

- Що ж ви очікували? - задумався начальник в'язниці, читаючи його думки. - Доведеться задовольнятися тим, що можемо собі дозволити. Як кажуть, не до жиру - були б живі.

Ці слова Тома прозвучали особливо зловісно.

- І що тут узагалі можна побачити? - з жалем промовив Віктор.

- Чи не роблять ув'язнені чогось протизаконного. Цього достатньо.

- Ув'язнені обізнані про спостереження за ними?

- Насправді, їм не обов'язково це знати, але думаю, вони здогадуються.

- А це не є порушенням їхніх прав?

- Ваш колега Стів теж раніше цікавився цією темою. До речі, коли ви гуляєте містом, часто зустрічаєте сповіщення про ведення відеоспостереження, а камери в наш час встановлені практично всюди.

На екрані монітора людина повільно рухалася по периметру камери. Вона крокувала туди і назад, крок за кроком. Це видовище викликало почуття безвиході й смутку.

Віктор подумав, що навряд чи зміг би витерпіти таку ситуацію на місці Краніка. Бути замкненим у кімнаті без можливості спілкування з іншими людьми - це, безумовно, жахливо. Інспектор, на мить забувши про те, що перед ним злочинець, винний у смерті кількох людей, відчув до нього жалість. Краник часом зупинявся, занурюючись у роздуми і дивлячись в одну точку на стіні. На екрані монітора Віктор міг бачити лише верхню частину його голови, де помітна велика залисина. Раптово Краник припинив безладний рух, зробив крок до нар і ліг на них. Тепер Віктор радів, він міг, хоч і не надто чітко, роздивитися цю людину. Зовнішність Краніка справляла дещо відразливе враження, хоча, зустрівши його на вулиці, Віктор навряд чи б звернув увагу. Обличчя, заросле густою щетиною, приховувало світлі, немов намистинки, очі, спрямовані вдалину. Чоловік примружився і перевернувся на бік.

- Втомився і ліг спати, - констатував Том. - Він спить мало, навіть уночі блукає камерою взад-вперед. Схоже, його щось турбує.

- Ось мені й хочеться дізнатися, про що він розмірковує?

- Сумніваюся, що він про щось думає.

- Але такого не може бути! Хіба він не відчуває, що смерть так близька? Не розуміє, що його життя може обірватися в будь-який момент? Не боїться цього моменту? Хіба йому не хочеться покаятися, згадати приємні або неприємні події зі свого життя? Можна мені зайти до нього в камеру?

- Ще чого не вистачало, - пробурчав Том. - Спілкуватися з ним ви зможете в кімнаті для допитів, там безпечніше.  Але спочатку я рекомендую ознайомитися з матеріалами справи. Ви маєте бути в курсі, з ким збираєтеся вести розмову.

 - Можу я хоча б пройтися цим коридором? - запитав Віктор, вказуючи на магічні двері.

- І звідки ви взялися на мою голову, - із незадоволенням промовив Том. - Вам зараз оформлять електронну перепустку. Не ясно, що саме ви сподіваєтеся там побачити. Такі самі стіни.

Перепустка була готова всього за кілька хвилин.

- Тепер невеликий інструктаж. Вашу перепустку видано на одну годину. З її допомогою, а також із використанням відбитка вашого вказівного пальця, ви зможете відчиняти всі двері в коридорі. Перепустку потрібно вставити в спеціальний відсік, а потім помістити вказівний палець правої руки в осередок поруч, після чого двері відчиняться. Продовжуйте проходити далі, поки попередні двері не зачиняться, а наступні не відчиняться. Усе зрозуміло?

Віктор ствердно кивнув.

- Двері кожної камери мають свій унікальний код, який використовується для їх відкриття. Коди змінюються щодня. Відкрити двері може тільки начальник охорони в моїй присутності. Вам, у принципі, цього знати необов'язково, але так для загальної інформації.

- А як здійснюється доставка їжі ув'язненим? - поцікавився Віктор.

Том подивився на нього з роздратуванням, йому так набридла ця людина, але діватися було нікуди.

- У дверях камер є подвійне вікно. Коли приносять їжу, з пульта відчиняють вікно з боку коридору, їжу ставлять у отвір, після чого воно зачиняється. Потім вікно відкривається з боку ув'язненого, який забирає їжу, а потім залишає в отворі залишки їжі та записку з проханням. За таким самим принципом доставляють газети та інші необхідні предмети для засуджених. Як бачите, «смертники» повністю позбавлені можливості взаємодії із зовнішнім світом.

- А, якщо ув'язнений потребує медичної допомоги?

- Ну ви й допитливий, - з іронією зауважив Том. - Існують два протоколи для таких ситуацій. Якщо потрібна термінова медична допомога, ув'язненого поміщають у спеціальний саркофаг і направляють у медичний блок. При цьому важливо, щоб інші ув'язнені перебували у своїх камерах. Якщо життя ув'язненого не під загрозою, то його фіксують на особливому візку, і лікар проводить огляд прямо в камері. Ах так, мало не забув одне важливе правило: входити туди зі зброєю категорично заборонено, як із холодною, так і з вогнепальною. Тому залиште свій службовий пістолет у кімнаті охорони, там є спеціальний сейф.

- Це дивно, - заперечив Віктор. - А, якщо виникне якась позаштатна ситуація, я навіть не зможу себе захистити.

- Ваша зброя в будь-якій надзвичайній ситуації може опинитися в руках злочинця, а це набагато трагічніше.

- А коли ув'язненому потрібна медична допомога, то охоронці теж перебувають без зброї?

- У них є електрошокери, балончики зі сльозогінним газом і гумові кийки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍