Верона Дарк - Кохання з ароматом кави , Верона Дарк

Керем не міг більше залишатися вдома. Всі розмови з батьками, ці обов’язки, що йому нав’язували, здавалося, забрали його останні сили. Його серце билося в ритмі невидимого конфлікту, що заполонив його душу. Замість того, щоб залишатися під гнітом сімейних обіцянок, він вирішив піти туди, де міг знайти спокій. Туди, де його справжні почуття могли бути вільними.

Ельма.

Ця назва була для нього мов надійний притулок, де не було очікувань, умов і зобов'язань. Вона була єдиною, хто дійсно розумів його, хто ділився з ним моментами справжнього щастя.

Він прийшов на їхнє місце — старий будинок сім'ї, де вони з Ельмою знаходили свою втечу від світу. Під покривом ночі, коли все навколо здавалось мовчазним, тільки їхні зустрічі наповнювали це місце життям.

Керем тихо підійшов до дверей і постукав, не чекаючи. Він знав, що вона там. За мить двері відчинилися, і вона, як завжди, зустріла його з тими самими ніжними очима, що мали здатність заспокоїти його біль.

— Керем, — її голос був м'яким, але в ньому була тривога. Вона помітила його стан. — Ти виглядаєш, ніби цілу вічність не спав.

— Я не спав... — відповів він, заходячи в темну кімнату, що пахла старими дерев’яними панелями і запахом кави, яку вони часто готували разом. — Я не знаю, як далі бути.

Ельма мовчки підійшла до нього і обійняла. Її руки були теплі, і на мить це заспокоїло його.

— Що сталося? — запитала вона, дивлячись на нього з таким розумінням, що Керем не міг не відчути, як важко йому зберігати свою маску сильного чоловіка.

— Мене змушують одружитися з іншою, — Керем відчув, як слова вириваються з нього, ніби розривають серце. — Я не хочу цього. Мої батьки вже вирішили, що я зустрінусь із Ясмін Карай завтра. Вони не бачать нічого іншого, крім своїх планів. А я… Я не хочу цього. Я хочу бути з тобою.

Ельма відступила на крок, її очі стали серйозними, але все ще сповненими любові і турботи.

— Керем… — вона злегка взяла його за руку. — Ти не можеш обирати між своїми батьками та своїми почуттями. Ти знаєш, що вони завжди вимагатимуть від тебе цього вибору.

— Я не хочу вибирати, — прошепотів він. — Я хочу бути з тобою. Я не можу бути з кимось, кого я не люблю. Але не знаю, як боротися з цим всім.

Ельма з ніжністю підняла його обличчя, дивлячись у його очі.

— Я буду твоєю підтримкою. Я завжди буду з тобою, незважаючи на все, — сказала вона, і її слова стали для нього тими самими островами, до яких він тримався, коли світу навколо нього не було.

Вони залишалися на місці зустрічі до пізньої ночі, вдивляючись один в одного, мовчки, тільки їхні серця в цей час розмовляли, спільно переживаючи ту важку тягар.

Ніч минула в темряві, але для Керема це була ніч, у яку він почувся живим. І навіть якщо його боротьба з родиною набирала обертів, він знав, що він не один. Вона була з ним, і це давало йому сили.