Alina Slynko - Янгол у в'язниці , Alina Slynko

Розділ 7: "Відповіді, яких я не чекала"

Я прокинулася з відчуттям, що щось у мені змінилося. Світ навколо залишався таким самим, але більше не здавався таким похмурим.

Стіни все ще були сірими. Камера тісною. Жінки навколо жили своїм життям.
Але всередині мене з’явилося щось нове—не страх, не протест, а відчуття чогось невидимого, але значущого.  

"Я більше не могла сказати, що нічого не відбулося. Але чи готова я була прийняти те, що змінювалося?"  

 За сніданком я відчула на собі погляд Марти. Вона не просто дивилася—вона бачила мене. 
 Не мене вчорашню. Не мене у ланцюгу помилок. А мене теперішню—ту, що змінюється.

Я не витримала і сказала:
— Що?  

Вона усміхнулася ледь помітно.  
— Нічого. Просто ти вже не дивишся так, як раніше.  

Я завжди ховала очі, не давала людям можливості побачити, що відбувається всередині.
Але тепер я не ховала погляд. 

"Я більше не боялася бачити себе справжню."

Пізніше, коли всі розходилися, я підійшла до Надії, яка все ще тримала книгу у руках. 
Вона не дивувалася, що я прийшла. Вона чекала мене.

Надія поклала книгу на стіл і запитала:
— Ти знайшла те, що шукала?  

Я замислилася:
— Я не знаю, чи я ще шукаю.  

 Вона усміхнулася.  
— Що, якщо відповідь вже є, просто ти боїшся її прийняти?  

Я вдихнула глибше.  
— А якщо я не готова?  

"Вона дивилася на мене з розумінням. Вона знала, що не всі відповіді приходять одразу."

"Ти не маєш бути готовою. Ти просто маєш бути відкритою."  

Цієї ночі я знову лежала у темряві, дивлячись у вікно.
Небо було темним, але я бачила зірки—малі, але впевнені у своєму існуванні.

"Якщо Ти тут, навчи мене слухати." 

"Я більше не питала, чи Він є. Я вже знала відповідь." 

Тієї ночі я знову відчула тепло.
Не світло. Не голос. Просто відчуття, що я більше не сама. 

"Це був початок. Не кінець. Моя історія тільки починалася."
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍