Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Розділ 6: Історія в світлинах

Вечір. Світло лампи м’яке, тепле. Мама сидить на ліжку, вкрившись пледом, і на колінах у неї — старий фотоальбом. Його сторінки трохи пожовклі, як старі листи. Але всередині — живе все.

— Хочеш побачити, якою я була? — прошепотіла вона, ніби питаючи не себе. А мене.

Я не міг бачити, але я… відчував.

Кожна сторінка — як подих.
Ось вона маленька, з косичками, тримає морозиво, усмішка — аж до очей.
Ось — з мамою, бабусею, в обіймах тепла.
Ось — закохана. Очі блищать, як зорі.

— Це був Ілля, — мовила вона тихо. — Моє перше кохання. Ми були юні… дурні. Але щасливі.

Її серце б’ється інакше. Трохи сумніше. Але не боляче. Це не рана — це спогад.

— Він колись написав мені листа, — сказала вона, шукаючи щось між сторінками. — “Не важливо, чи будемо разом. Важливо, щоб у твоєму житті завжди було сонце.”

Я чую, як вона сміється. Тихо. Ностальгійно.
І я… запам’ятовую це. Бо ці миті — моя спадщина.

Її життя — вже частина мого.
Її історія — моя перша казка.

---

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍