Софія Чар - Практика з некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Але Оттаріо тільки похитав головою, рятуючи зубний ряд декана менталістів. Принаймні зараз.

– Ні, цей так, дрібно капостить. Ви йому особисто хвіст відтоптали, от і несе глиста, – скривився демон, з досадою постукав небезпечно гострими темними кігтями по столу. – Справа не в ньому, тут проблема глибша... У компанії буде розкол, дуже значний. А ваші з'ясування стосунків із Найєм привернули до вас зайву увагу, зробили чудовою ціллю.

Знову важко зітхнувши, демон знову постукав кігтями по столу, перш ніж стиснути долоні в кулаки.

– Чутки ось пішли, що Він іде у відставку.

Невиразно кивнувши кудись угору, Оттаріо скривився.

А ось Анна здивовано видихнула. Мало хто особисто був знайомий із головою вартових, а імені його зовсім ніхто не знав і ось…

– Але чому саме химери тоді? – намагаючись осмислити почуте, здивовано уточнила жінка, заслуживши відверто глузливий погляд.

– Барсе, скільком людям у компанії ви з Кіраном допомогли? Скільки разів ви отримували наказ шістдесят шість і повинні були зачистити весь світ разом, але натомість ризикували дупами й знищували лише проблему, без супутніх жертв у всьому світі?

Закусивши губу, Анна потерла перенісся. Вона, Кіран, та й вся їхня команда відрізнялася дикою впертістю і вічним запереченням математики війни, коли сотнею потрібно було жертвувати заради тисячі. Розумним запереченням, коли під удар ставилися виключно їхнє життя і це хвацьке геройство багатьом подобалося. Навіть тим, хто не дуже любив химер. Тим, хто ще не зачерствів і вмів відчувати…

– Треба діяти.

Криво посміхнувшись, Оттаріо тільки повільно повернувся в крісло, склавши руки на підлокітнику.

– Ну, і які є ідеї?

Хмикнувши, Барс непевно знизала плечима. Ідей не було ніяких, але коли це її зупиняло?