Юлія Богута - Неонова, Юлія Богута

Твої очі. Твої теплі очі
Вже навічно поринули в тьму.
В тьму пекельної, чорної ночі,
Що навіки відкрилась йому.

Твої кулі летять десь під небом,
Як у вирій летять журавлі.
А душа розливається степом,
По холодній могилі-землі.

Вона зносить ворожі гармати
І прямує до себе у дім,
Де чекає старенька мати,
Де колись було добре всім.

Ти повернешся на сході сонця, 
Коли край твій горить у вогні.
І залишиш небесне серце,
Що втонуло в холодній імлі.

ТРОЯНДИ НА БЕРЕЗІ НІЛУ
В легенях повітря наповнює тіло,
І я вже зніміла від рук твоїх білих.
Мої почуття так давно відтремтіли,
Що стали єдиними, серед вцілілих.

Я лежу на квітках, що долоні схилили,
Так легко, так просто, неначе впівсили.
Над нами лиш простір. Піщані схили.
Ти надто хороший, примарливий, милий.

Торкаєшся пальцями легко світила,
І шепчеш: «Кохання дає мені силу,
Схилити до тебе небесні вітрила,
Наповнити дельту змертвілого Нілу

Щоб там, у воді, тебе сонну, сп’янілу,
Торкатись губами кожну хвилину.
Кохати, тримати, як серце просило.
Допоки троянди вітри не скосили».

ХОЛОДНИЙ СПОКІЙ
А ти чуєш? Вже майже зима настала.
Ми вдягаємо теплий одяг.
Уникаєм холодний протяг.
А між тим, наші душі морозом скувало.

А ти чуєш? На вулиці темрява стала.
Люди вкутані шарфом по очі.
Люди стомлені, гратися хочуть.
А у серці вся осінь розтала.

А ти чуєш? Метелиця ніжно співає.
І десь в ліжку смакує хтось каву.
Хтось готує святкову страву,
А хтось просто весни чекає.

А ти чуєш? Цей запах ялинки в хаті.
Відчуваєш замерзлі долоні?
Наші лиця бліді та червоні,
І не варто в них щастя шукати.

А ти чуєш? Це небо дарує нам спокій.
Лиш прислухайся — тиша та холод.
Цей приємний зимовий солод.
Найніжніший в майбутньому спогад.

ЦУКОР НА ДНІ
Мені будь ласка чаю і два шматки душі.
Солодкої, як цукор. Щоб слухала вірші.
Міцнішої за серце, розп'яте юнаком.
Без всяких різних домішок. Із лагідним смаком.

Малинового чаю, з коханим десь на дні.
Бо так вже вийшло в світі, що мій там — на війні.
Й далеко тут до спокою, до миру в голові.
Коли там, за дорогою — засади димові.

І хай, — що час зітре усіх. Ми всі раби життя.
Мені потрібен кисень — його серцебиття.
Мені потрібен цей напій — зготуй його бармен.
А я чекатиму весь день серед гучних сирен.

Чекатиму коли ввійде, в мій дім, і скаже: «Я весь твій».
Коли обійме намертво і виграє цей бій.
А поки що заварюй чай у цій нічній тиші.
Я буду пити й думати, про те, що на душі.

ШАРФ
Єдиний шарф для двох на шиях.
Щока ввіткнулась у плече.
Кругом пітьма, мовчання хвилі,
І серце майже не пече.

Гарячий почерк вічність пише,
Допоки люди йдуть кудись.
Вони сміються, когось кличуть.
Ти кажеш тихо: «Посміхнись».

А я сиджу, так хочу спати,
Щоб голос твій в житті не згас,
Щоб вічність не могла забрати,
Все те, що наповняло нас.

Єдиний шарф для двох на шиях.
Щока торкнулась до щоки.
Нехай так буде вічно, сильно.
І не стече через роки.

Я ХОЧУ ТЕБЕ ПАМ'ЯТАТИ
Я хочу тебе пам'ятати,
Як всі календарні дати,
Як кохані чекають солдатів,
Із пекельних точок землі.

Я хочу тебе кохати,
Як наркотики й опіати,
Щоб на інших було начхати,
І всі люди були як в імлі.

Я буду тебе чекати,
Доки кулі стріляють й гармати,
І словами не передати,
Як над серцем палають вогні.

Я хочу тебе цілувати,
Так, щоб губи німіли, як вата,
Тремтячи, як рука акробата,
Наче краплі на чорному склі.

Я хочу з тобою мовчати,
Щоб на сильних руках засинати,
І лише від того страждати,
Що не можу ще ближче бути тобі.

ХВИЛИНА МОВЧАННЯ
Безкінечні бої. Нескінченні хвилини. Незлічені втрати
Назавжди у думках... Не проходила кров. Не проходили кулі.
Лиш мінялись тіла у червоних ровах... Їм шукати
Б миру, їм би щастя шукати. Розгинати сутулі,
Зміцнілі спини, а не в полі смерть уникати.
Їм би серцем кохати... Всі світанки напам'ять
З страхом в'їлися в очі, кожні очі — у страти,
Кожні страти — в життя. А воно лиш у груди ранить,
Бо нема забуття... Бо немає вже більше спокійного
Ранку, приємної ночі й звичайного сну.
Бо немає нічого, немає, немає..!Лиш покійного
Сльози, в найщасливішу в світі весну...
Люди плачуть у свято. Люди палять свічки на вікні.
Вони дякують небу і богу, і волі.
Вони знають, що поки що тут не одні.
І на мить замовчавши, дякують долі.
Вони вставши змовчать, затамують дихання.
І вшанують пам'ять загиблих в війні.
Бо це буде хвилина. Хвилина мовчання.
Бо це будуть секунди сумні.