MarVit - Шлях до мрії!, MarVit

Все тільки починається( Кінець)

Розділ 25. Новий чоловік у її житті

Час минав, ніби вода крізь пальці.

Надія виросла.

Вона вже пішла до школи—жвава, допитлива, весела.

Її золотаві кучері так нагадували Софії Артема, що кожен день був новим випробуванням.

Але Софія навчилася жити без нього.

У цьому їй допоміг Василь.

Він був добрим чоловіком—тихим, надійним, завжди поруч у важку хвилину.

Спочатку він просто допомагав їй: лагодив дах, приносив дрова, возив Надію до школи.

Потім став затримуватись довше, разом вечеряли, разом сміялися.

А одного дня Надія, ніби між іншим, сказала:

– Мамо, а дядько Василь буде моїм татом?

Софія здригнулася.

Василь, почувши це, опустив очі, а потім усміхнувся.

– Це вирішувати твоїй мамі, – м’яко відповів він.

Софія дивилася на нього довго.

Він не був Артемом.

Але він був поруч.

– Давай спробуємо, – сказала вона.

І так усе почалося.

Розділ 26. Пропозиція

Василь довго не тиснув на неї.

Він терпляче чекав, поки вона зможе відкрити серце.

І коли одного разу вони стояли біля річки, він узяв її руку і запитав:

– Вийдеш за мене?

Вона дивилася на його теплі, сильні руки.

Він міг би дати їй стабільність. Захист.

Але чи могла вона дати йому своє серце?

Вона не знала.

Але Надія дуже прив’язалася до Василя.

І Софія сказала:

– Так.

Весілля мало бути скромним, тільки для своїх.

І вона вірила, що робить правильний вибір.

Поки не сталося те, чого вона не чекала.

Розділ 27. Прокинувся

Артем сидів уночі в темряві, тримаючись за голову.

Він пам’ятав усе.

Він згадав кожну секунду з Софією.

Згадав, як кохав її.

Згадав, як обіцяв повернутися.

А тепер вона виходить заміж за іншого.

Він не міг цього дозволити.

Він кинувся до Олени.

– Ти знала, хто я такий, – сказав він різко. – Чому не сказала мені?

Олена зблідла.

– Тому що ти мій, – прошипіла вона. – Я врятувала тебе, доглядала… Ти мій, Іване!

– Моє ім’я Артем! – його голос гримнув, як грім.

Він більше не був тим розгубленим чоловіком.

Він повернувся.

І він не дозволить Софії піти.

Розділ 28. Весілля, яке мало статися

Софія стояла перед дзеркалом у своїй весільній сукні.

Вона мала бути щасливою.

Але її серце… воно мовчало.

Вона вдихнула глибше і змусила себе посміхнутися.

Василь чекав.

Надія раділа.

Це правильно.

Але коли вона вийшла з хати, все пішло не за планом.

Тому що біля воріт стояв він.

Артем.

Живий.

Справжній.

І в його очах було все—любов, біль, бажання боротися.

Софія завмерла.

Люди навколо почали шепотіти.

Василь вийшов наперед, дивлячись на суперника.

– Запізнився, – сказав він спокійно, але в його голосі відчувалася напруга.

Артем подивився на Софію.

– Я пам’ятаю, хто я. І пам’ятаю, хто ти для мене.

Її серце закалатало.

– Це не змінює того, що ти мене покинув… – її голос здригнувся.

– Я тебе не покидав. Я просто забув. Але тепер я тут. І я не дозволю тобі піти від мене.

Його голос був сповнений рішучості.

Василь мовчки дивився на Софію.

Вона мусила вирішити.

І тоді…

Надія раптом вибігла наперед.

Вона подивилася на Артема великими очима і раптом прошепотіла:

– Тату?

Софія затулила рот рукою.

Артем зіщулився, ніби почув щось найважливіше у світі.

– Так, – сказав він хрипло. – Я твій тато.

Очі Софії наповнилися сльозами.

Вона зрозуміла, що вибір зроблено.

Весілля сьогодні не буде.

Розділ 29. Чи можна пробачити?

Василь мовчки відступив.

Він усе зрозумів.

Софія повільно підійшла до Артема, вдивляючись у його обличчя.

– А якщо я більше не та, ким була?

– А якщо я теж інший? – тихо відповів він.

Вони дивилися одне на одного довго.

Між ними пройшли роки болю, втрат і нерозуміння.

Але між ними було і кохання.

І Софія знала: вона більше не хоче його втрачати.

Артем простягнув руку.

Вона зробила крок йому назустріч.

І взяла його долоню в свою.

Тепер усе тільки починається.

---

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍