КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Сучасні амазонки, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

    Три голови покликали допитливу дівчину на сцену та наказали показати ту руду, яка казала такі нісенітниці.

    Погляд здивованих очей ковзав від однієї зачіски до іншої, зупиняючись на обличчях власниць відносно рудого волосся. Ось вона роздивляється Ра Он, а потім швидко перескакує від Б’янки на іншу білявку. Дівчина зіщулилася та сказала, що у цій залі такої рудої дівчини немає.

   - Мабуть, - припустила співвласниця готелю, - це хтось з третього, чи четвертого поверху.

   - Це – як? – Втупилася у неї Раїса Травень. – Хіба готель не повністю, на визначений строк, належить сучасним амазонкам?

    Пані Гроза почервоніла та повідомила, що у неї був важкий грип. А коли вона, нарешті, прийшла до тями, виявилося, що її чоловік частину номерів продав. Але цих гостей годуватимуть в іншій залі і їм заборонено перебувати на інших поверхах, окрім їхнього та вестибюля.

   - І я кожному кажу, що басейн, тенісні корти та спортивні зали на ремонті. Вони не репетуватимуть, бо ми їм зробили великі знижки, собі у збиток. Але, мій чоловік отримав на горіхи, - додала вона.

   - Ну що ж, - сказала пані Травень, яка на власному досвіді знала, як важко керувати бізнесом, - вважатимемо це обставинами непереборної сили. А тепер, я би поросила на сцену панн: Любомирченко, Кан та Фрателлі.

   Дівчата смикнулися та переполохано перезирнулися, але на сцену піднялися.

   - Ось, мої хороші, - звернулася акторка до дівчат поза сценою, - придивіться до цих трьох і ви зрозумієте, яка ми добра, щира, щедра та доброзичлива родина. І ви не маєте вірити всяким пліткарям, - вона злісно подивилася на дівчину, що запитувала про самогубцю. - Отже, от у нас панна Любомирченко, - акторка дещо зневажливо вказала на здивовану Роді. -  Вона – онука тієї самої Євдокії Груши, що біля чверті століття тому врятувала світ та запечатала злого духа.

   - Ми всі дуже поважаємо пані Євдокію, - додала брюнетка Матвійчук та піджала губи, - але вона погано виховала свою доньку.

   - Розумієте, мама панни Любомирченко – зрадниця! – Театрально заявила акторка. Всі, включаючи Андромеду зойкнули. Ра Он та Б’янка перелякано перезирнулися. - Але, не хвилюйся, дитино, ми розуміємо, що діти не повинні нести відповідальність за своїх батьків, тому ми тебе і запросили сюди. Але, дівчатка, яблуко від яблуні недалеко падає, тож, наглядайте за нею.

   - А тепер, панна, - професорка скривилася, ніби замість солодкого гарячого молочного шоколаду їй хтось простягнув келих з найкислішим оцтом, - Кан.

    Ра Он подивилася на викладачу майже із викликом:

   - Я так розумію, моїм гріхом є те, що моя матуся покохала чоловіка з корейським корінням.

   - Що ти, дитинко, - відповіла акторка, - але хіба не можна було знайти собі нормального мешканця України?

   - Мій тато якраз і є нормальним мешканцем України і сплачує досить великі податки.

   - Ви хіба не чули, - втрутилася Роді, - що ще за часів Совєтського Союзу в Україні з’явилася певна кількість корейців? І всі вони є частиною українського народу?

   - Не лізь до моїх справ, - прошипіла панна Кан.

   Акторка витріщалася на обох дівчат, а тоді переключилася на найслабшу, на вигляд.

    - А панна Фрателлі взагалі - іноземка і живе в Італії. Цікаво, як ти наважилася приїхати сюди?

   - Мама сказала, що це – мій обов’язок, - верескнула дівчина з двома кісками. – І татові теж подобається Україна. Ми часто їмо червоний борщ, котлети по-київські, голубці замість долматі та…

   - Звичайно ви все це їсте, бо українські страви – найсмачніші. Але ти не просто напівкровка, як деякі, а взагалі -  не з нашої країни! І що це за кольори на твоєму волоссі! Ти ганьбиш всю нашу родину! Ні, ми - сучасні амазонки та розуміємо, що всі ми хочемо трохи змінити свою зовнішність, але чому не можна було пофарбувати твоє дурне волосся в один колір?

    У Б’янки був такий вигляд, що вона ось-ось і розридається.

   - Якого… - спробувала запитати Ра Он та отримала під ребра удар ліктем від Андромеди. Напів кореянка витріщилася.

   - Що? – Прислухалася акторка.

   - Моя подруга хотіла запитати, - пояснила Роді, - якого кольору краще щоб була фарба для волосся?

   - Та будь-якого, але одна на всю голову, - прогарчала білявка. – Отже, дівчата, ми всі вас любимо, але ми за вами пильнуватимемо. А тепер, сідайте у свої крісла, а пані Травень розповість, що ми всі робитимемо далі.

   Бізнесвумен взяла мікрофон, а нещаслива трійця пробиралася до своїх крісел.

   - Тобі обов’язково потрібно було втручатися? – Шепотом просичала Ра Он на вухо Роді. Раніше, їй на вухо ніхто і нічого не казав, і донька професора виявила, що це – дуже лоскотно. – Не лізь до моїх справ!

   - Та я не лізу. Просто я – дурепа! Побачила людину на краю прірви і вирішила врятувати.

   - Ти про що? – Вирячилася донька корейського емігранта. Вони втрьох всілися у свої крісла. Для ведення подальшого діалогу, вони шепотіли одна одній на вухо і обидві почувалися не зовсім зручно.