Alina Pero - Вогонь у серці , Alina Pero

Іван

Ми повертаємося на базу майже під вечір. Виклик виявився звичайним – загоряння електрощита у під’їзді старої «хрущовки». Ліквідували швидко, постраждалих немає, але сморід паленої проводки ще довго стоятиме в тому будинку.

— Ну що, хлопці, це був наш геройський вчинок на сьогодні, — кидає Матвій, стягуючи каску. — Тепер заслужили нормальної вечері.

— Я сьогодні не кухар, — одразу заявляє Юра, опускаючись на лавку в роздягальні.

— А хто сьогодні? — питаю, стягуючи форму.

— Новачок! — хором кажуть Матвій і Юра, і Сергій закочує очі.

— Та скільки можна? Я в попередню зміну готував!

— Ось так воно працює, — Матвій шльопає його по плечу. — Ну давай, намутюй що-небудь.

Сергій бурчить, але йде на кухню. А я, прийнявши душ і вдягнувши чисту футболку, виходжу слідом. На столі вже стоїть заварена кава, і хлопці розсілися за столом, переглядаючи новини в телефоні.

— Ви бачили, що нова модель BMW виходить? — Юра показує екран.

— Ну так, візьмеш собі? — глузує Матвій.

— Та де, в мене зарплата не така космічна.

— От і я про те ж, — усміхаюся. — Нам би хоч ту «Газельку» на базі не списали, бо доведеться бігати на виклики пішки.

Хлопці сміються, а Сергій якраз приносить тарілки з макаронами і котлетами.

— Можеш, коли хочеш! — підколює його Юра.

— Ага, — бурчить новачок.

Вечеря проходить у звичних балачках. Хтось згадує курйози на викликах, хтось розповідає історії про сусідів. І, звісно ж, тема дівчат теж не обходиться.

— До речі, Іване, а що там з твоєю сусідкою? — раптом питає Матвій.

Я зупиняюся, заносячи чашку до рота.

— Якою ще сусідкою?

— Ну, тією, що тебе затопила! Гарненька?

— Така ж, як усі, — знизує плечима.

— Ти що, навіть не придивився? — Юра підозріло щуриться.

— Придивився. Але це не означає, що я маю про неї розповідати.

— А значить, гарненька, — хмикає Матвій.

Я лише закочую очі.

Зміна минає спокійно. Лише ще один раз нас піднімають за викликом – кіт застряг на дереві у дворі житлового будинку. Сергій довго переконує тварину спуститися, але врешті-решт просто лізе на драбину й знімає його.

— Ну все, тепер ти справжній рятувальник, — підколюю я, коли він зістрибує на землю.

— Дякую, сер! — віддає честь новачок, і всі сміються.

Ранок зустрічає нас сонцем і прохолодним повітрям. Ми здаємо зміну наступній команді, перекидаємося кількома словами з командиром і розходимося по домівках.

Зараз я хочу тільки кави, душу і лягти на ліжко.

Тільки-от є одне «але»…

Я знаю, що підніматимуся сходами, а не братиму ліфт.

Бо є шанс, що дорогою я зустріну свою сусідку.

І, здається, це мене навіть забавляє.