Артемiй Кiрсанов - Позивний Бандерас

– Льохо, я люблю Антона! – промовила вона, обійнявши мене за плечі.

Льоха не зміг цього витримати. Він сплюнув кров із розбитого рота, мовчки підвівся і пішов геть. Яна притулилася до мене. Я відчув крізь мокру сукню, як тремтить її тіло.

– Ти мій Антоніо Бандерас,– ніжно промовила вона, горнучись до мене.

– Хто? – не одразу второпав я.

Яна засміялася.

– Антоніо Бандерас,– повторила вона.– Мій улюблений актор. Сміливий і непереможний!

Я хотів щось відповісти, але її холодні губи уп’ялися в мої жагучим поцілунком.

Безглузда смерть

Коли Індіанець закінчив перев’язку, Бандерас наказав усім сховатися, а десантникам розпочати витягувати «градину». Бронемашина, якою керував Борода, загарчала й рушила вперед, напинаючи мотузку. Усі затамували подих, чекаючи на вибух. «Градина» піддалася, вислизнула із землі та зникла під водою. БТР легко тягнув по дну річки снаряд подалі від мосту. Здавалося, ось-ось той випірне на берег, аж раптом пролунав страшний вибух, піднявши з річки величезний стовп води.

– Смерть ворогам! – радісно вигукнув Говерла.

– Добре, що підривати не доведеться! – задоволено озвався Індіанець.

– Може рибку позбираємо? – пожартував Мореман, але ніхто не посміхнувся.

– Справу зроблено. Повертаємося! – суворо наказав Бандерас.

Коли Бандерас із групою підійшли до «таблетки», то БТР із Коцюбою та десантниками вже повернувся з того берега річки.

– Ви Бороду переживати змусили! – посміхаючись промовив Купол.

Борода, почув, що йдеться про нього, й одразу висунувся з люка.

– Небагатьом це вдається! – доброзичливо пробуркотів він, широко посміхнувшись.

Тільки-но Бандерас виліз на БТР, коли раптом почувся дзвінкий дитячий голос.

– Дядечки! Стривайте, дядечки!

Худорлява світло-русява дівчинка років восьми швидко бігла по дорозі від села назустріч БТРу. Коцюба постукав по люкові й наказав Бороді заглушити двигун. Бандерас першим зістрибув із броні та підійшов до дівчинки.

– Дядечки військові, там вашого солдата вбили! – прокричала та, захекавшись після тривалого бігу.

За мить усі оточили дівчинку.

– Де ти бачила вбитого військового? – запитав її Бандерас.

– Там, у балці,– квапливо розповідала дівчинка.– У мене там коза пасеться. Манька. Я її там залишила. Ходімо швидше. Боюсь, украдуть.

– А ти певна, що там наш солдат? – недовірливо запитав Купол.

– Ага. Він у такій самій формі, що й ви, з вашим українським прапором на рукаві.– Дівчинка сказала це так по-дитячому, безпосередньо, що не повірити їй було неможливо. До того ж Бандерас одразу зрозумів, як місцеві ставляться до українських військових. Вони для них чужі, як український прапор і мова. Через це зробилося прикро.

– Сідай на БТР, поїдемо разом, покажеш,– запропонував Бандерас.

Дівчинка боязко подивилася на броньовану машину, але страх утратити козу переміг, і вона згідливо хитнула головою. Бандерас допоміг дівчинці піднятися на броню.

– Бородо, розвертайся! – скомандував Купол гучним баритоном.– Їдемо до села!

БТР здригнувся від запуску двигуна і рушив із місця. Уже за десять хвилин ми дісталися балки біля самого села. Коцюба та десантники зіскочили з броні. Бандерас допоміг дівчинці злізти. Індіанець, Говерла та Мореман вистрибнули з машини й підбігли до командира.

– Що, Манько, скучила? – гукнула дівчинка чорній із білими плямами козі, яка замекала, зрадівши хазяйці.– Он там ваш. Я козу пасла, а він тут у крові лежить. Заберіть його, будь ласка, дядечки.

Дівчинка рукою вказала напрямок, і ми побачили тіло військового у формі десантника, що лежало долілиць.

– Трясця твоїй матері! Це ж Музика! – упізнав свого бійця Купол.

– Костяне! Братику! Як же так?! – заволав Колян і метнувся до товариша.

– Ані руш! – скомандував Бандерас десантникам.– Може бути «сюрприз». Усім відійти назад на десять метрів! Індіанцю, перевір!

Індіанець дістав «кішку» – спеціальний потрійний металевий гачок, яким перевертали заміновані сепарами трупи. Така смертельна пастка і зветься «сюрпризом». Усі відійшли подалі від тіла. Бандерас заздалегідь відвів дівчинку з козою за товсті дерева. Індіанець із першого разу вдало накинув на тіло десантника «кішку», потім сам відійшов на безпечну відстань, ліг на землю та потягнув за мотузку. Тіло перевернулося. Вибуху не сталося.

– Якщо десантника вбили сепари, то логічно було б замінувати труп. Отже це зробили не вони,– висловив свою думку Бандерас.

Колян першим зірвався на ноги й підбіг до загиблого. Ми також підійшли до тіла. На грудях у Костяна, над самим серцем, розтеклася бура пляма закипілої крові.

– Курва-мать! Тварюки! – опустившись на коліна, побивався Колян над тілом Костяна.

– Це дядько Костя,– несподівано промовила дівчинка, наблизившись до Антона.– Я його знаю. Він до моєї мами вночі приходив.

«Оце так поворот»,– подумав Антон. Отже загиблий герой-коханець ходив у самоволку в гості до «ватників». Яка безглузда смерть. Бандерас подивився на Коцюбу, який стояв чорніший ночі. Йому точно дістанеться від комбата за загиблого бійця.

– Як тебе звати? – спитав Бандерас, нахилившись до дівчинки.

– Тоня.

– А хто твоя мама, Тонечко?

– Продавець у магазині.

– Жени в село, Куполе,– рішуче запропонував Колян.– Знайдемо та допитаємо цю курву!

– Спершу треба доповісти комбату! До села ходити не можна! – заперечив Бандерас і подивився у вічі Куполу який мовчав, вагаючись.

– Це наша справа! Жени, командире, бо ця падлюка втече! – спробував дотиснути командира Колян.

– Відставити. Забирайте Костяна і повертаємося до табору! Це наказ! – оголосив своє рішення Купол і пішов у бік БТРа.

Десантники обережно поклали тіло Костяна на брезент і понесли до БТРа. Бандерас озирнувся і замислився. Село звідси зовсім недалеко. Через балку веде протоптана стежка, якою ходять селяни, щоб скоротити дорогу до річки. Відкрита місцевість не сприяє раптовому нападу. Певно десантник знав нападника і дозволив йому наблизитися. Це міг бути хтось або із села, або з батальйону. Доведеться перевірити обидва варіанти!

Бандерас. Убивство сержанта Музики

Погано, коли гине боєць. А ще гірше, коли він гине через власну дурість. Пішов сам до села, порушивши не тільки наказ, але й усі запобіжні заходи. Це так безглуздо й безвідповідально, що вбачати у вбивстві слід Ходока було б недоречно. Але це надзвичайна подія! І вона таки схожа на провокацію, бо загострює вороже ставлення наших вояків до тутешніх мешканців. Але без розслідування поки не було за що зачепитися.

Так думав я, поки Батя розмовляв з офіцером штабу периметра зі спецзв’язку. Крім мене та Купола, у штабному наметі нікого не було.

– Так, один «двохсотий»,– доповідав комбат.– Сержант Музика. Знайшли в яру біля села. Що він там робив? – Батя, лаючись самими губами, убивчо глянув на