Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Псалом 44, Данило Кіш 📚 - Українською

Данило Кіш - Псалом 44, Данило Кіш

21
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Псалом 44" автора Данило Кіш. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 29
Перейти на сторінку:
смикає за якісь невидимі ниточки, він вмикає світло і влаштовує коротке замикання. Він. Той Макс. Якого ніхто не бачив.

Тоді почула Жанин голос, мов відлуння речення, вимовленого раніше:

«До біса вправний хлопець», а вона подумала, що лише Якоб міг би зробити такий комплімент Максові чи іншому чоловіку. Але не вона. Ще тільки їй (Жані) личить сказати оте До біса вправний хлопець. І зібралася розповісти Жані про те, що сталося пізніше, коли доктор Ніче врешті забрався геть і вона попрощалася з Якобом і пішла до своєї кімнати в кінці коридору; але тоді подумала Краще спробувати трохи поспати, треба відпочити, і притулила до себе дитя, і прошепотіла, не повертаючи голови:

«Мені здається, що час минає повільніше, ніж будь-коли. Мабуть, краще трохи поспати. Якщо північ минула».

4

І хоча їй не спалося, вона не могла розповісти Жані, що сталося потім, не лише через збудження та переляк, а й через таку сильну перейнятість собою, що їй так-сяк вдавалося дати лад хронології подій, тож ледь пригадувала, що трапилося раніше, а що пізніше, усі часи злилися немов воєдино, і через те, що їй здавалося неможливим відплутати з цього клубка історій цілісну розповідь, на кшталт отієї про Макса, яка майже невіддільна від безликої маси безчасся, що нею блудила її свідомість без видимого ладу. Це повністю поглинуло її, тож навіть якби хотіла, не змогла б розповісти Жані, та що там, навіть самій собі, те, що сталося згодом.

Вона ще добре чує голос лікаря та намагається розібратися в послідовності: спочатку було чути совгання стільця по підлозі, потім стілець заскрипів під тягарем (і вона зрозуміла, що доктор Ніче гупнувся усією своєю вагою на стілець, і відразу подумала, що тут щось не так, якщо доктор Ніче, якого ще прозивають нацистським Гіппократом, авторитетний дослідник «людських морських свинок» і високий таємний фахівець із расових питань, отже, якщо така особа приходить без попередження і без супроводу, та ще й у такий час, серед ночі, до кімнати якогось, за його (Ніче) власною расовою теорією, інферіорного марійського колеґи), і вона почала пригадувати все, що Якоб розповідав про ту людину, під наглядом якої були крематорій і Науково-дослідний інститут. Та навіть якби всього цього не було, навіть якби вона не знала доктора Ніче, якби Якоб не розповідав про нього, колишнього професора анатомії Страсбурзького університету, вона б збагнула, що тут щось не так, коли німецький лікар приходить із візитом до Якоба, та ще й у такий час ночі; знала, що відбувається дещо незвичайне, тільки-но заскрипів стілець, знала ще до того, як він майже довірливо запитав Якоба:

«Ви самі?»

«Так, — відповів Якоб. — Звісно. Хто б міг тут бути о цій порі?»

«Наприклад, одна з тих жінок, яких ви врятували від табору для розваг і взяли під своє крило».

«Це було б те саме, ніби в кімнаті нікого немає. Це ж лише морські свинки».

«Облишмо це зараз, — сказав доктор Ніче. — Йдеться про конфіденційну справу». Тоді зробив паузу:

«Ми вважаємо вас особою, якій можна довіряти».

«Я лише лікар», — сказав Якоб.

«Чи ви лише лікар, — запитав доктор Ніче, акцентуючи на останніх словах, — чи лікар, якому можна довіряти? Ви, мабуть, це мали на увазі».

«Так, — сказав Якоб. — Як і всім лікарям. Я маю на увазі професійну клятву, Herr Ніче: намагатимуся виправдати довіру, яку має мій пацієнт до мене».

«Тож чи ви, Herr лікарю, виправдали ту довіру? Завжди виправдовували?»

«Так», — сказав Якоб.

«І ви зробили для своїх пацієнтів усе в межах своїх можливостей?»

«Думаю, що так, — повторив Якоб. — У межах своїх можливостей»

«І скільки пацієнтів у вас померло? Маю на увазі з тих, хто вам довіряв?»

«Зараз уже ніхто нікому не довіряє», — сказав Якоб.

«Ви не відповіли на моє запитання, Herr лікарю: скільки померло?»

«Не пригадую, — сказав Якоб. — Багато померло… Думаю, не з моєї вини». Потім додав: «Багатьох убито».

«Маєте на увазі в Центрі та газових камерах?»

«Так, — сказав Якоб. — І там, звісно».

Вона відчувала той поворот, він мав статися після всього, що сказав Якоб:

«Знаєте, колеґо, ви б могли випробувати все те і на власній шкірі. Подивитися на все зсередини, — сказав доктор Ніче. — Може, вам цікаво було б дослідити, наскільки газова камера гуманніша від (скажімо) гільйотини. Чи зашморгу. Не забувайте: на все ще є час».

«Знаю, — відказав Якоб, — якби я забув бодай на хвилинку…» — (але не закінчив, а вона вже було подумала, що викаже себе якимось відчайдушним рухом, який означає Ні, Якобе, не продовжуй!, чи гупне зомліла, чи мимовільно подасть голос із шафи, мов якийсь зламаний настінний годинник, що раптом починає дзвеніти перед тим, як у ньому трісне пружина і він остаточно заніміє; але нічого не сталося, навіть доктор Ніче не вимагав від Якоба закінчити розпочату думку, а ніби рятуючи його, опустив лезо сокири раніше, ніж Якобова голова опинилася на пласі):

«Уявімо, — сказав доктор Ніче, не давши можливості Якобу завершити, — що вам хтось накаже провести певний експеримент над групою ув’язнених, котрих, як вам сказали або ж вам звідкись відомо, все одно вб’ють, — тоді трохи зупинився; — чи не відчували б ви певної професійної, наукової вигоди, що можете ставити досліди над живими створіннями, власне, людськими створіннями (ви ж визнаєте — людина є кінцевою метою всіх експериментів)».

«Можливо, — сказав Якоб, — якби мав на це їхню згоду. Можливо, тоді… за певних умов».

«Що ви маєте на увазі?» — запитав доктор Ніче. Якоб відповів не одразу. Згодом продовжив:

«Скажімо, що вважаю ці експерименти… доцільними. Не лише корисними з професійного, наукового аспекту. Скажімо…»

«Але», — сказав доктор Ніче, не дозволивши йому завершити, а їй на хвильку вдалося подумати, що не розуміє з цього всього майже нічого і не може второпати, до чого вся ця розмова, хоча через страх, який стискав горло, відчула, що після того «скажімо» Якоб хотів сказати щось вкрай небезпечне для нього, отже, й для неї, але тієї миті, коли почула голос доктора Ніче, який перебивав Якоба, вона здатна була думати лише про те, що не розуміє нічого з того, що говорять оті два голоси, й уявляла їх двох, одного навпроти другого у цій (для неї) густій і непроглядній пітьмі, і відчувала їх лише за якимось напівшепотом, що надавав обличчю невидимих співрозмовників виразу сторожкої та прихованої уваги; тоді знову чула лише напружений і поквапний шепіт Ніче, і тепер вони удвох — зійшовшись у

1 ... 7 8 9 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Псалом 44, Данило Кіш», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Псалом 44, Данило Кіш"