Ірина Литвин - Моріс, Ірина Литвин

Час на морі пробіг так швидко, що ніхто і не встиг його помітити. Ніби щойно приїхали, а вже і настав день від'їзду. Аня і Аля бродили по пляжу і збирали мушлі на згадку.

Аня все знаходила одну мушлю гарнішу за іншу. А від Алі вони ніби ховалися. Аля від заздрощів так засмутилася, що і не помітила як пройшла увесь пляж і опинилася біля скель.

"От халепа, – подумала Аля, – весь пляж обійшла, а нічого гарного так і не знайшла".

Аж тут вона помітила, як в піску щось заблищало. Дівчинка почала розкопувати свою знахідку і побачила що це справжня срібна діадема прикрашена морськими перлами. Нічого гарнішого вона ще в житті не бачила.

– Погляньте що я знайшла! – побігла Аля до Моріса і Ані вимахуючи в руках діадемою.

– Ого, – вражено сказала Аня. – Де ти це взяла?

Аля від гордощів аж засяяла що нарешті вона знайшла щось краще за старшу сестричку.

– Знайшла там у піску, – відповіла вона.

– Це корона морської принцеси, – сказав Моріс. – Мабуть вона загубила її коли був шторм і корону винесло на берег.

– Тобто це справжня корона русалки? – перепитала Аля.

– Так, – відповів Моріс. – І треба її повернути.

– Як повернути?! – скрикнули разом дівчата, яким ця діадема вже дуже сподобалась.

– Це чужа річ, вона нам не належить. Тому не можна забирати її собі. Власниця її мабуть всюди шукає.

– І вона мабуть дуже засмутилася що втратила таку красу, – сказала Аля.

– А як ми її повернемо? – запитала Аня.

– Русалки виходять на поверхню лише коли стемніє, – відказав Моріс. – Я знаю одне місце де вони часто збираються. Візьмемо надувного човна і попливемо туди.

– Ура, ми побачимо справжню русалку, – зраділа Аля.

Весь день дівчата тільки й говорили про русалок та ніяк не могли натішитися діадемою. По черзі одягали її на голову і грали в принцес. Коли настав вечір обоє відчули що попрощатися зі знахідкою буде важко, але вони розуміло що це потрібно зробити. Тато і Моріс знову накачали надувного човна та перевірили весла. Коли вже майже стемніло, дівчата і Моріс вирушили в подорож. Вони довго пливли вздовж берега, аж доки не почалось скелясте узбережжя. Моріс повернув у скелі, пропливав між ними, оминаючи то одну, то іншу. Здавалося він дуже добре знав дорогу. Нарешті вони зупинилися.

– Це тут, – сказав Моріс.

– А де ж русалки? – розчаровано запитала Аля.

Моріс уважно подивився по сторонам.

– Мабуть сьогодні вони не прийшли, – сумно сказала Аня.

– Ні, вони – тут, – відповів Моріс. – Просто не показуються.

Моріс обережно махнув веслами і підплив до одного з каменів, що виглядав з води.

– Залишимо корону тут, – сказав він. – Вони бояться нас, тому і не показуються.

– То ми їх не побачимо? – засмутилася Аля.

– Сьогодні напевно ні, – сказав Моріс. – Зате ми зробили добру справу.

Аля обережно поклала діадему на камінь. Коли Моріс відпливав, її огорнув такий сильний сум. Аж тут вона почула як позаду щось плеснуло. Дівчинка обернулася і побачила, що на тому камені сидить дуже красива дівчина з риб'ячим хвостом. В руках вона тримала діадему. Побачивши, що Аля дивиться на неї, вона одразу ж махнула хвостом і стрибнула у воду. Це трапилося так швидко, що дівчинка навіть не встигла нікому нічого сказати, лише схопила за руку Аню.

– Що таке? – запитала сестричка.

– Я щойно бачила русалку, – прошепотіла вона.

Аня і собі обернулася, але звісно ж нічого там не побачила.

Всю ніч Алі снилося море і русалки. А під ранок вона прокинулася від того що хтось торкнувся її обличчя. Дівчинка відкрила очі. Та в кімнаті нікого не було. Поряд спала Аня. На дворі тільки починало світати. Раптом Аля відчула як щось заважає їй під подушкою. Вона засунула туди руку і нащупала щось тверде. Дівчинка встала і заглянула під подушку. Там була мушля. Та така гарна і такої незвичної форми, якої дівчинка ще ніколи не бачила. Вона завмерла, милуючись нею.

Раптом почулися швидкі кроки в коридорі і в кімнату забігла мама.

– Дівчата, прокидайтеся! Моріс відпливає з Агатою!

Дівчата миттю прокинулися. Навіть Аня, яка ще спала, одразу відкрила очі. Вони обоє так і вискочили на вулицю в піжамах і побігли до моря.

Тато вже був там. Стояв на березі і дивився в море. Моріс сидів верхи на величезній рибі, його ноги бовталися у воді, а руками він тримався за плавник.

– Він ледве вмовив Агату зачекати доки мама вас розбудить, – сказав тато.

Побачивши дівчат Моріс засміявся і помахав їм. Аня зрозуміла що вперше бачить як Моріс посміхається і їй стало так радісно за нього.

– Бувайте! – закричав їм Моріс.

– Бувай! – закричали у відповідь дівчата.

– Передавай від нас привіт Сонцю, – сказала Аля.

– І приїжджай до нас коли погостюєш у Сонця, – додала Аня.

– Обов'язково, – відповів Моріс, – я приїду якось до вас у гості в місто.

Вони махали один одному, а Агата  відпливала все далі. Сонце вже почало виглядати з-за обрію і показало перші промінчики, зустрічаючи мандрівників, що мчали по хвилях за горизонт.

Кінець