Ірина Литвин - Моріс, Ірина Литвин

Морські привиди

Весь наступний день був похмурий. На морі здіймалися все більші і більші хвилі. А на вечір і взагалі почався шторм. Марченки раніше повернулися з пляжу в будинок. Мама з татом заходилися готувати вечерю. Моріс з дівчатами сиділи у вітальні. Моріс розповідав різні історії. Аж раптом за вікном як загриміло, аж будинок задвигтів.

– Сподіваюсь грім не розбудить морських привидів, – сказав Моріс.

– Яких ще привидів? – злякано запитала Аля.

– Тих, що застрягли в морі – пірати та потонулі рибалки. Зазвичай вони сплять на дні моря, та коли здіймається шторм, прокидаються і бушують в морі разом із хвилями.

Мама покликала їх вечеряти і діти побігли на кухню. Та Аля все не переставала думати про тих привидів. Вони вже майже закінчували вечерю, аж раптом знову щось як гримнуло на вулиці і в будинку зникло світло.

– А–а–а! – закричали дівчата.

– Тихо–тихо, – заспокоїв їх тато. – Це мабуть вітром десь лінію пошкодило. Тут десь має бути резервний генератор. Зараз я його ввімкну. Морісе, ходімо допоможеш.

Мама і Аня тим часом увімкнули ліхтарики на телефонах. Аля була вся насторожена. Вона так і чекала що до будинку зараз увірвуться привиди. Вона роздивлялася навкруги вичікуючи. Щось було у цьому всьому дивне.

Раптом за вікном вона побачила як щось промелькнуло. Дівчинка підійшла до нього і притулилася обличчям до скла щоб побачити що там. За вікном нікого не було. Лише в далині ледь–ледь було видно як бушувало море. Аж раптом Аля щось побачила на хвилях. Вона напружила очі і придивилася уважніше. На хвилях було видно ледь помітні обриси величезного корабля. Море підкидало його туди-сюди.

– Аню, поглянь, – погукала вона сестричку, – там піратський корабель.

Аня і собі притислась до вікна і уважно подивилась.

– Не вигадуй, – сказала вона, – там нічого немає.

– Як же? – здивувалася Аля. – Я щойно його бачила. Це привиди таки прокинулися.

– Знаєш що я думаю? – таємниче запитала Аня. – Немає ніяких привидів. Моріс навмисне їх вигадав щоб нас налякати.

Світло ввімкнулося. Дівчата зраділи і повернулися за стіл. Моріс і тато теж зайшли в будинок, обоє трохи намокли.

– Така злива що і не видно нічого на вулиці, – сказав тато. – Добре що в гаражі був генератор, бо електрики в таку бурю сюди до ранку не доїдуть.

Родина знову сіла вечеряти. А закінчивши з вечерею, вони прибрали за собою і вже готувалися йти по своїх кімнатах відпочивати. Аж тут у двері хтось постукав.

– Хто це там такої погоди? – здивувався тато.

"Привиди" – подумала про себе Аля.

Тато відчинив двері. На порозі стояв якийсь старий чоловік, весь змоклий з голови до ніг.

– Чи можна у вас погрітися? – запитав він.

– Заходьте, – відповів тато. – А що з вами трапилося?

– Я був на риболовлі і не встиг повернутися до шторму. Мій човен в море почало відносити, я ледве до берега дістався.

– Вам пощастило що дісталися, – сказав тато. – Як же ви так? День сьогодні для риболовлі геть поганий був.

– Знаю, але ж треба якось родину годувати. Я тим і заробляю що рибу продаю. Мені б переночувати у вашому гаражі, а на ранок я піду.

– Та чого ж в гаражі? – здивувалася мама. – Ночуйте тут у вітальні на дивані.

– Дякую, – відповів старий чоловік.

– Я принесу вам свій одяг переодягнутися, – сказав тато.

– Та не треба мені одяг, – заперечив чоловік, мені б лише трохи зігрітися та і все.

Тато все ж пішов по одяг.

Мама застелила запасну постіль на дивані, а дівчата пішли у свою кімнату вкладатися спати. Та Алю все непокоїло якесь дивне відчуття.

На ранок щойно вона відкрила очі, одразу ж побігла вниз подивитися як там той дивний чоловік.

Батьки вже були у вітальні. Вони стояли біля дивану. Нічного чоловіка там не було, натомість була мокра пляма і залишки морської піни. Одяг, який йому ввечері дав тато так і лежав на кріслі поруч обережно складений, наче ніхто його і не чіпав.

– Куди він подівся? – здивувалася мама

– Мабуть пішов і навіть не попрощався з нами, – відповів тато. – Але звідки тут взялася морська піна? Дах ніби не протікає. Та й хвилі сюди не діставали.

"Або ж він і є та піна" – подумала Аля.

На дворі нарешті розпогодилося і навіть вийшло сонечко. Вони швиденько зібралися і пішли на пляж. Пісок вже майже висох і не був дуже мокрим. Аж тут вони помітили щось дуже велике біля води. Це був перевернутий дерев’яний човен.

– Мабуть це того рибалки, – сказала Аня, – перевернуло хвилями уночі.

Вони підійшли ближче і не повірили своїм очам. Човен був старий-пристарий і вже навіть весь обріс водоростями.

– Ні, це не того рибалки, – сказав тато. – Цьому човну мабуть уже років сто. Це ж треба який сильний шторм був якщо його аж з дна підняло і на берег викинуло.

"Ні ні, – подумала Аля, – це таки човен того рибалки, рибалки-привида.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍