Ів Енцані - За кілька кроків до небуття, Ів Енцані

— Я... сумую за мамою... Розкажіть, а це правда... що ви маму врятували... і мене також? 

— Хм.. Правда. Тобі мама про то розповідала? Ну звісно ж. Так. Було таке. Я в тей час кожен день виїжджав до лісу. Скільки це років назад було? Десь роки чотири. Так? Я  тоді вже був відправлений на пенсію, але все ще допрацьовував своє дослідження. Я був біологом. Слідкував за популяцією диких тварин. Наш ліс хоч і був маленьким, але живності всякої ще достатньо водилося. Хоча можу сказати, що дії людини значно вплинули на природу, тому і клімат змінився, і землетруси в нашому регіоні зачастішали, і популяції диких тварин зменшувалися. Погані симптоми для екології. Та про що це я?  Я якраз спостерігав за сімейством диких зайців, коли почув, як хтось кличе на допомогу. Це налякало і птахів, і дичину усіляку. А я відправився на звук. Ліс хоч і невеличкий по міркам природи, але заблукати в ньому ще можна було запросто. Твоїй мамі повезло, що я той ліс знав, як своїх п’ять пальців. Я знайшов її переляканою.... Вона мені дуже нагадала мою дружину Нору, коли та ще була молодою і вагітною. А знаєш, що означає ім’я твоєї матері - Флора? 

— Не знаю... 

Я вже не міг терпіти, так сильно хотів пісяти. Але старий так цікаво розповідав, що моя уява мене відправляла саме туди, в той час і мов спостерігав за всім зі сторони. Тим часом містер Фінч продовжував розповідь: 

— Флора - це ім’я давньогрецької богині рослин і квітів. Звідти і пішов термін “флора” у науці, і означає він сукупність рослин, які історично сформувалися та поширені на певній території. Ти ба, яке цікаве співпадіння? Біолог знайшов у лісі Флору! — містер Фінч знову зареготав із зрозумілого тільки йому жартові. Схаменувся і запитав: — Ну а зараз чого скиглиш знову? 

— Я... зараз впісяюся... — з соромом крізь сльози пробубонів я. І я відчув, як гарячі струмочки розтеклися по штанях. 

— Гей, малий, не переживай і пісяй. Я нікому про те не розкажу. Я вже й сам посцяти встиг. Нічого страшного в тому нема! 

Гудок.  

— Темряво, голос!  

“Гав!” 

Будівля знову заскрипіла, загуділа, звідкілясь посипався пісок і знов піднявся пил. Я роздумував над словами містера Фінча. Намагався зрозуміти його жарт про мамине ім’я. Згадував мамину посмішку і теплий голос. Перед сном мама дозволила вечеряти пирогами з вишнями, ми запивали цю смакоту какао і багато сміялися. Містер Фінч,  напевно також своє розмірковував, бо гудок таймера встиг пролунати чи то чотири, чи то п’ять разів. Я вже й збився рахувати. Я може й декілька разів засинав, а може мені так здавалося. Не знаю. Мені ще раз згадалася червона пожежна машина, яка проїжджає повз мене і спеціально для мене дає гудок, визирає усміхнений Джо і маше мені рукою. Одного разу він навіть катав мене з мамою і дозволяв включити сирену. 

Крізь дірки в стінах пробивалися промінчики світла. 

Гудок. 

— Темряво, голос! 

“Гав!” 

Будинок скрипів, як дерево під час шторму. Я таке чув вже колись. В старій квартирі. Прямо навпроти вікна стояло старезне дерево, з необ’ятним стовбуром. На вулиці бешкетував шалений вітер. Стовбур скрипів, як і будинок зараз. Дерево шовгало по вікну гілками, а дощ шумів і тарабанив по підвіконню. Хочеться пити. Старий порадив попити воду, яка дзюрчить поряд зі мною. Якщо та не тхне звісно. Я потрохи намагався зсунутися, щоб вода потекла мені прямо до рота. Було важко і дуже боляче, але мені вдалося трохи повернутися. Вода не мала запаху, але була геть не смачною. Пити вже не хотілося. 

Гудок. 

— Темряво, голос! 

“Гав!” 

— Малий, ти ж не спиш? Пам’ятай, що казала мама! 

— Містере Фінч.. розкажіть про свою сім’ю... 

— Ну що ж.. Слухай тоді, раз тобі цікаво. З Норою я познайомився ще навчаючись в університеті. Гарнішої у житті дівчини я ніколи не зустрічав. А яке в неї почуття гумору було... Ех.. Скільки за нею чоловіків звивалося й стелилося. Така вона красуня була. Але мені в ній найбільше подобався її розум. Я не вмів ладнати з людьми, спілкуватися з дівчатами. Тому перше наше знайомство закінчилося сваркою. Але потім нас поставили в пару провести лабораторне дослідження і якось закрутилося-завертілося. Бувало сварилися, да так, що й розходилися, але потім все одно мирилися. А по отриманню освіти ми одружилися. Так і жили ми в злагоді між собою, турбуючись за свої кар’єри, живучи наукою. Хотіли світ від катастрофи врятувати разом. І не думали, що час летітиме зі швидкістю світла. За дітей задумалися на порозі сорока років. Й немов все добре йшло, Нора народила чудового хлопчика, але не судилося йому довго з нами бути... Хвороби та все таке... А потім слідом за синочком і Нора відправилася у далеку подорож... От і вся історія... 

Гудок. 

Тиша. 

— Агов, малий, не спи! Чув гудок? — запитав старий стурбовано. 

— Темрява, голос! — мляво скомандував я Темряві. 

“Гав!” 

— Містере Фінч.. а ваша.. сім’я повернеться до Вас.. з подорожі? Чому вони.. Так... на довго Вас... покинули?

Мені так стало шкода цього старенького діда. Всі його полишили. Тепер я розумію чого він такий буркотун.