Калашнікова Лідія - Краса вимагає жертв, Калашнікова Лідія

Діставшись своєї кімнати, я завалилась спати, потай бажаючи, щоб завтрашній день не наставав ніколи. Ранок мав бути заважким для мене, адже жодна жива душа в світі не могла допомогти мені в тому, що я мусила зробити.

Себто, зайнятись похороном. Біль стискав мене, його крижані руки охопили моє серце та давили на нього так, що я не могла дихати.

Добре бути мертвою, подумалось тоді. Мати зробила це й позбулася усіх нещасть, переклавши їх на мене.

Я не вміла вирішувати проблеми, бо ніколи цим не займалась. Єдиний, на чию допомогу можна розраховувати – дядько Крістофер. І…Генрі Блумберг.

Із думками про такого, й досі не милого мені нареченого, я заснула.

Сон, що наснився мені тієї ночі, виявився доленосним. Я відчувала жахливий холод, який захоплював моє тіло та серце так, що воно, разом із кров’ю у ньому, поступово вкривалося товстим шаром криги. Рідина у моїх жилах теж перестала бути кров’ю – тепер вона являла собою густу, темну масу й мала неприємний запах. Я сама, моє прекрасне тіло, яке усі любили, та яким так пишались, пахло огидно, і все через ту рідину, яка знаходилась всередині мене.

Я відчувала той запах уві сні. Він душив мене, і щось підказувало, що позбутися його неможливо, бо він зробився частиною мого тіла. Краса лишилась, але тепер супроводжувалась жахливим смородом. Коли дихання забило настільки, що серце приготувалося зупинитись, я прокинулась.

Знадобилось декілька годин, щоб заснути знову. І побачити новий сон, у якому моє тіло знову було заповнене тією огидною, смердючою рідиною. Та дещо змінилось – тепер навколо мене шуміла вода. Брудна, заповнена чимось неприємним, чого мені не доводилось бачити ніколи. Вона прибувала й прибувала, доходячи спочатку до моїх колін, потім – до пояса. Я тонула у цій воді, й не могла вивільнитися, бо тіло наче закам’яніло.

Після пробудження мною оволоділо дике бажання побігти до ванної кімнати, щоб змити з себе бруд та огидний запах. Але все лишалося, як до сну – тіло пахло досить приємно, ніякої води поблизу не було.

За вікном починався ранок. Наставав один із найстрашніших, найважчих та найогидніших днів у моєму житті.