Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

Ярослава часто бувала на подібних святах у великих та малих містах. Батьки їздили країною в різноманітні експедиції, але ніколи не втрачали нагоди познайомитися з традиціями. Зазвичай жителі снували між крамничками з дрібним сувенірним товаром. Вибирали найсмачнішу їжу в наметах з польовою кухнею. Бавилися зі свійськими тварина чи каталися на каруселях. Тут же гуляння перевищувало решту разом узятих. Ні, не за розмірами, а саме за атмосферою. Роззявивши рота, дівчина блукала полем і озиралася: ковалі, кухарі, скоморохи, торговці, пивовари, музиканти, склодуви, гончарі, різьбярі... Ярослава збилася з рахунку, перераховуючи всіх присутніх на ярмарку. Невже вони всі живуть в Роздоріжжі? Чи може приїхали з околиць? З такою кількістю відпочиваючих є великий шанс продати безліч товарів.

Та й тварин вистачало. Їм дбайливо збудували загони подалі від концертної сцени і серед тіні дерев. Дівчина навіть не уявляла, що приїжджі з пансіонату такі охочі до спілкування з фауною: хтось катався на конях чи віслюках, хтось годував лисиць, сов та оленів, інші грали з кроликами, а деякі (хто міг би подумати?) навчалися доїти корів та кіз.

З далекого кінця галявини почулися веселі крики та пісні. Компанія молодих хлопців оточувала вершника на чорному коні. Ряджена молодь складно співала про молодця, його удаль, останні дні весняної сили. Все, як заведено в народі на таких заходах. Останнє, що почула Ярослава, це:

Провели ми Русалію та до зеленого бору,

Самі ж повернулись до нашого дому,

Он коли ж ми русалочку проводили,

Наказали, щоб часто сюди не ходила.

Щоб житечка в полі нам не ламала,

Щоб дівчат ворожить не спокушала.

В іншому кінці галявини почувся дівочий сміх. Саме за спиною Ярослави з'явилася зграйка дівчат. Між ними також їхала вершниця, тільки на білому коні. Її супутниці не відставали в яскравому одязі і співали навіть голосніше за хлопців.

Ми русалоньку тую сюди воротили,

Між полів, між садів її поводили.

Напували коня, ой, частували русалю,

Дарували намисто із гірського кришталю.

Відтепер вона стане мил`а подружечка –

Буде зерно восени до мішечка.

Зацікавлена тим, що відбувається, Ярослава пішла за натовпом народу до центру галявини. Там горіло безліч багать, але основна дія відбувалася біля найбільшого. Підійшовши ближче, Ярослава роздивилася, що вершником був той самий Івар, з яким вона їздила у місто, а його театральною парою опинилась гарна чорнява дівчина. На мить її обличчя здалося знайомим. Поки біля вогнищ розігрували обрядову дію, Ярослава відчула чийсь погляд. Обернувшись, вона побачила трійку русалок.

Насправді, це були звичайні дівчата з гуляння, приблизно її віку, з дуже довгим розпущеним волоссям, у святкових сорочках та яскравих вінках. Таких тут багато гуляло. Але саме ці здалися Ярославі схожими на казкових створінь. Можливо, світло так падало. А може, справа в яскраво-блакитних очах трійці та надзвичайно блідій шкірі?

Тим часом незнайомки наблизилися. Висока дівчина, до речі теж чорнява, заговорила першою:

- Водили вони її, аякже. Спали до полудня. А з нами Ягиня ходила по всім полям, садам і городам.

- Для чого? – спитала Ярослава перше, що прийшло на думку.

- Щоб дощі над тими місцями рясніли, джерела коріння напували. Так з давніх-давен повелося: частувати русалок для багатого урожаю, - відповіла все та ж чорнява незнайомка. – Тим більше не схожа вона на Русалію. Русалія всіх дівчат згуртувати має, подружити. А ця тільки те й вміє, що сваритися з усіма.

Ярослава знову подивилась у бік багать і знизала плечима:

- Я не знаю її. Тільки того хлопця. Івара. Але знайомство у нас не задалося.

- Ну то знай, що це Варвара. Вона його дівчина, - сказала друга з русалок, що мала коротке русяве волосся з хімічною завивкою, і єхидно хихикнула. – Та ще відьма.

- Важка вдача? – уточнила Ярослава.

- І це теж, - усміхнулася чорнява. – Мене звуть Аїра, а їх Осока та Лілія. Тебе ми тут раніше не бачили.

– Я з бабусею нещодавно приїхала до пансіонату. Вона працюватиме на кухні, а я Ягинішні допомагаю. Моє ім'я Ярослава.

- А скарби ти йдеш шукати? - запитала третя дівчина - Лілія.

- Які скарби? У програмі нічого не написано, – здивувалася Ярослава. – А де можна почитати про правила квесту?

- Правила чого? – здивувалася Лілія і широко розплющеними очима подивилась на подруг.

- Це така гра, коли тобі дають завдання-загадки, а ти мусиш їх відгадати, - скривилася Аїра.

- І краще це зробити швидше від інших, - покивала головою Осока.

- Я не зрозуміла, а в чому приємність? – здавалось блакитні очі Лілії розширились ще більше.