Анітка Санніфео - Наречений для Саламандри, Анітка Санніфео

Розділ 5. Єсенія

– Вперше я опинилася в цьому лісі три роки тому. Побачила оголошення, що на аукціоні продають старий будинок наосліп. І поїхала. Було дивне відчуття, неначе щось мене кликало й опиратися цьому було неможливо. Тут мене зустрів цей бешкетник Кузьма, пояснив все, і я стала, так би мовити, хазяйкою перехрестя світів.

– І багато тут світів? – відсьорбуючи чай подивилася на неї.

– П’ять, – впевнено відповіла дівчина. – Всі вони різні, несхожі між собою. Я встигла побувати в кожному з них, знаю володарів та імператорів, знаю всіх мандрівників, хто найчастіше користується цим переходом.

– Часто це буває? – продовжувала допитуватися я.

– Ні, не часто, – Єсенія зітхнула. – Але сумувати мені не доводиться. Справ різних багато, – вона примружилася. – Мене ще й долучають до різних внутрішніх програм розвитку кожної держави…

– А про імперію Фаерія розкажеш? Що там за дивні відбори наречених?

– У Фаерії я буваю найчастіше. І дуже люблю ці гори та долини. Чула про цю подію, але подробиць, на жаль, не знаю, – знизала плечима дівчина. – За той час, що я тут, це перший подібний захід.

– Ну от, про найцікавіше не хочеш говорити, – хмикнула я.

– Не варто ображатися, – спокійно мовила Єсенія. – Є речі, які мені також невідомі, а є ті, про які я не маю влади говорити. Але можу запевнити, що в цьому обряді немає нічого страшного. Зараз це не більше як данина традиціям. Навряд чи дівчат проти волі змусять виходити заміж. Та й наречений ще той красунчик. Змій-спокусник.

– Змій? – розсміялася я.

– Авжеж, Тайпан же з роду Полозів.

– От же ж пощастило! – буркнула я. – Ящірка та змій – просто ідеальна пара!

– Дарма іронізуєш, – кинув на мене прискіпливий погляд Кузьма. – Нормальна пара.

– Бабусю, а ти не хочеш нічого розповісти? Чому я досі не знаю нічого про цього нареченого? Та я і про себе, виявляється, я теж нічого не знаю, – з жахом поглянула на жінку.

– Ви що їй нічого не сказали? – накинувся на бабусю Кузьма.

– Хіба вона хотіла мене чути? – не залишилася в боргу Стефанія. – Все сприймає в штики. Нічого не хоче чути, пручається долі та не хоче брати участь у відборі. Вперта ящірка!

– Ти дійсно не бажаєш йти на той відбір наречених? – у голосі Кузьми почувся жах.

– Ні, – твердо промовила я. – Я хочу зірвати цей недоконкурс!

– Не ти ці правила установлювала, не тобі й скасовувати, – покачав головою Кузьма. – Єсеніє, перевір-но у неї наявність пропускного квитка.

– Та ось він, – витягла я з рюкзака чудернацький талончик, на якому значилося моє ім’я та адреса палацу.

– Дякую, – кивнула Єсенія.

Дівчина взяла цей папірець та піднесла до якогось блакитного шару, що стояв на спеціальній підставці в кутку кімнати. Шар виблиснув яскравим сяйвом й на квитку сам собою з’явився напис: «Дійсний».

– Все в порядку, Кузьма. Вона дійсно одна з наречених.

– Отже, все правильно. Помилки немає. І магія підтвердила, що ти є одна з учасниць відбору. Моя люба гостя, я особисто супроводжу тебе до палацу, щоб не вичудила чого дорогою. А там вже турбота місцевої прислуги, що з тобою робити. До того ж мені потрібно в Архард, маю там кілька зустрічей сьогодні.

– Шкода, що я досі не знаю, як перетворитися на ящірку та втекти від вас, – знову висловила своє невдоволення.

– Від долі все одно не втечеш, – посміхнулася Єсенія. – Я це точно знаю. Тоді, три роки тому, я теж бунтувала, протестувала та не могла прийняти реальність, яка увірвалася у моє спокійне та безтурботне життя. Але тепер я рада, що все так склалося. Мені, можна сказати, випала унікальна нагода зазирнути за лаштунки світобудови, доторкнутися до магії та познайомитися з неймовірними істотами. Сприймай це як пригоду та захопливу подорож й не думай про те, що буде далі. Насолоджуйся цими митями. Хтозна, може те, що придумали для тебе Вищі Сили допоможе тобі пізнати себе справжню?

– Ще місяць тому я знала чого хочу, – промовила я. – А тепер…

– А тепер у тебе є нагода подивитися на те, що приховано від очей більшості. Не зволікай, Саламандро, твій шлях у Фаерію починається прямо зараз.

З цими словами, Єсенія підійшла до однієї з дверей та відчинила їх. Там теж панувало літо, свіжий вітер увірвався до хатини та приніс аромати гірських трав.

– Вітаємо в імперії Фаерія! – на порозі з’явився високий чоловік, чорняве волосся котрого було заплетено у хитромудру косу та прикрашено сріблястою діадемою.

– Вітаю, – посміхнулася бабуся.

– Я прибув, щоб доставити до резиденції імператора шановних гостей Ярославу та Стефанію.

– Наші гості вже готові, террі Ліон, – проговорив Кузьма. – Я супроводжуватиму ваш екіпаж заради їхньої власної безпеки. Юна террі тут вперше.

– Гаразд, Хранителю, поїхали. Ваше право. Автомобіль чекає.

– Дівчата, нам час їхати, – обернувся до нас Кузьма.

– Ну, поїхали, – лише вимовила я, адже іншого вибору все одне не було.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍