Сюзанна Кларк - Піранезі, Сюзанна Кларк

був Щоденник. Зазирнувши в нього, я виявив, що вже якось був у цій Місцині й навіть залишив детальні нотатки про Залу, розташовану за цією, — Залу над Двадцятою Східною Залою. Я описав характер і стан тамтешніх Статуй і навіть зробив ескіз однієї з них. Але про цю Залу, на Порозі якої тепер стояв, — Залу, повну Хмар, — про неї не записав нічогісінько.

Нині я вирішив би, що йти крізь Залу, якої не видно як годиться та про яку я не маю записів, — це безумство, та нині я не доводжу себе до такого голоду.

Суміжні Зали зазвичай мають певні спільні властивості. Зала просто позаду мене була приблизно 200 метрів завдовжки та 120 метрів завширшки, тож було цілком імовірно, що й Зала переді мною така сама. Ця відстань не видавалася нездоланною; мене більше бентежили Статуї. Судячи з того, що я бачив, вони зображали Людей чи Напівлюдей, удвічі або втричі більших за мене, які вчиняли насильство: Чоловіків, що билися; Жінок і Чоловіків, яких несли геть Кентаври чи Сатири; Восьминогів, що розривали Людей на шматки. У більшості Регіонів Будинку обличчя у Статуй радісні, спокійні або ж відзначаються відстороненим спокоєм; але тут Обличчя були спотворені криками люті чи нестерпного болю.

Я заповзявся йти обережно. Вдаритись об простягнуту мармурову кінцівку — боляче.

Я ввійшов до Хмари й поволі покрокував уздовж Північного Боку Зали. Із блідої Хмари одна за одною виринали Статуї. Вони так рясно стояли вздовж Стін і були скручені в таких нестерпних позах, що я наче йшов під мокрим гіллям великого лісу з Рук і Тіл.

Одна Статуя вже звалилася зі Стіни й лежала розтрощена на Підлозі. Це мало стати для мене пересторогою.

Я дійшов до місця, в якому одна Статуя сильно випиналася зі Стіни. Вона зображала Чоловіка, чиє величезне Тіло сахнулося назад і розтягнулося над Хідником, а Руки прикривали Голову, тимчасом як його затоптував Кентавр. Великі Долоні Чоловіка були повернуті догори, а Пальці на них скорчилися від лютого болю. Я відступив на крок від Стіни, щоб його обігнути, і моя стопа стала на…

…порожнечу.

Немає Підлоги! Піді мною немає Кам’яного Хідника! Я падаю! Я, жахнувшись, кинувся до Стіни. І враз попався! Я лежав, зависши над Порожнечею, занадто нажаханий, щоб ворухнутись, а мій розум заціпенів від страху та шоку. Якимось дивом я потрапив до Рук Затоптаного. Руки були дуже мокрі й жахливо слизькі; я з кожним порухом ризикував вислизнути з його хвату та шкереберть полетіти в Порожнечу. Захлипавши від страху, щосили тримаючись за Затоптаного, я поступово підтягнувся на його Руках до його ж Голови, від Голови перемістився до Грудей, а тоді до Колін, де і вмостився. Тіло Кентавра-Напасника стало ніби Стелею за два чи три сантиметри над моєю головою. Хмара була така густа, що я не бачив, де Підлога починається знову.

Я залишався там увесь день і всю ніч — зголоднів, мало не помер від холоду, але щиро дякував Затоптаному за порятунок. Уранці надійшов Вітер і поніс Хмару на захід. Я визирнув у велику Розколину в Підлозі й побачив запаморочливе урвище — не менш як 30 метрів — до спокійних Вод Затопленої Зали внизу.

Розмова

ЗАПИС ВІД ОДИНАДЦЯТОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Окрім моїх регулярних зустрічей з Однодумцем і тихої втішної присутності Мертвих, є птахи. Птахів зрозуміти неважко. Їхня поведінка підказує мені, що вони думають. У цілому все приблизно зводиться до: «Це їжа? А це? А як щодо цього? Мабуть, таки їжа. Майже напевно їжа». Або іноді: «Іде дощ. Мені це не подобається».

Хоча цього задосить для короткої добросусідської розмови, такі зауваги не вказують на широкий чи глибокий розум. Однак мені спадало на думку, що птахи можуть володіти більшою мудрістю, ніж видається на перший погляд, мудрістю, що відкривається лише опосередковано й час від часу.

Якось — тоді був осінній вечір — я дістався Входу Дванадцятої Південно-Східної Зали, маючи намір пройти крізь Сімнадцятий Вестибюль. Я побачив, що не маю змоги туди ввійти: Вестибюль був повен птахів, і всі ці птахи літали. Вони колували й кружляли по спіралі так, що виходив стрімкий танок. Вони наповнювали Вестибюль, наче стовп диму, який подекуди ставав темнішим і щільнішим, а тоді — світлішим і легшим. Я вже бачив цей танок кілька разів, завжди ввечері та в останні місяці року.

Іншим разом я ввійшов до Дев’ятого Вестибюля й побачив, що він повен маленьких пташечок. Вони належали до різних видів, але здебільшого то були горобці. Не встиг я ступити кілька кроків за порогом Вестибюля, як чималий їхній гурт здійнявся в Повітря. Вони разом стрімко полетіли до Східної Стіни, тоді — до Південної, а відтак розвернулися та облетіли мене по нещільній спіралі.

— Доброго ранку, — промовив я. — У вас, сподіваюся, все гаразд?

Більшість пташок розлетілася й посідала в різних місцях, але кілька — можливо, десяток — полетіли до Статуї Садівника в Північно-Західному Кутку. Вони залишалися там секунд із тридцять, а тоді, не розлучаючись, піднялися до Статуї, що стоїть вище на Західній Стіні, — Жінки, що несе Вулик. Птахи залишалися на Статуї Жінки, що несе Вулик, близько хвилини, а тоді полетіли геть.

Я замислився, чому з-поміж усіх Статуй у Вестибюлі, яких було близько тисячі, маленькі пташечки вирішили сісти на ці дві. Мені спало на думку — просто так, знічев’я, — що про обидві ці Статуї можна сказати, буцімто вони символізують Працьовитість. Садівник літній і зігнутий, але все-таки віддано копає свій сад. Жінка віддається своєму фаху, бджолярству, а Вулик, який вона несе, повен бджіл, які також терпляче виконують свою роботу. Чи не кажуть мені птахи, що я також маю бути працьовитим? Це здавалося малоймовірним. Я, зрештою, й без того працьовитий! Тоді я саме прямував до Восьмого Вестибюля, щоб порибалити. Ніс рибальські сіті на плечі, а також пастку на омарів, виготовлену зі старого відра.

Пересторога птахів — якщо це була саме пересторога — на перший погляд видавалася безглуздою, та я все ж вирішив продовжити цей незвичний ланцюжок роздумів і побачити, куди він мене заведе. Того дня я спіймав сімох рибин і чотирьох омарів. І нічого не викинув.

Тієї ночі надійшов Вітер із Заходу, що приніс несподівану Бурю. Припливи стали бурхливими, а риб віднесло зі звичних Зал далеко в Море. Наступні два дні риби не було взагалі, і, якби я не дослухався до перестороги птахів,